Тріщить по швам вбрання дружини,
Що так завзято зодягла.
Я посадила кущ шипшини,
Панчохи нові натягла.
Кроїла, шила, підшивала,
Криве,косе, як решето…
Шипшина квіти поскидала,
Прощалось з блиском золото.
Хтось скаже – «може не на разі»,
«Обрала може не того»,
Та я останусь вірна фразі –
«Довіку» твого і мого.