25. ОДНА КОСАТКА — ЛИШ ТІНЬ ВОВКА
Косатка заплітає коси
Із тисячі слизьких хвостів,
Й закручуються хвости в троси
Відтінку мокрих якорів.
Косатка вгинчується в денце
Сухої склянки з джином-морем,
І змішуються гуркіт серця
Із шелестом води і солі.
І сипляться косатки в хвилі,
Неначе борошно у млин,
І запахом пилку і ванілі
Пливуть між сонних кораблів.
А кораблі плетуться — вівці,
По морю так, немов по небу,
Скубуть клубками терпкий дим цей,
Що вилітає з людських ребер.
Косатки дивляться лиш збоку,
Вже ситі, чорні і холодні.
Одна косатка — лиш тінь вовка,
А тисяча — уже безодня.
(Квітка Лісовська)