Мариністика

23. МОРЕ НІ В ЧОМУ НЕ ВИННЕ

23. МОРЕ НІ В ЧОМУ НЕ ВИННЕ

Моє море втікає у стіни
Оберемками зламаних ліній,
Оберемками ком усіх синіх,
Що висять на шпалерах-шипи.

Моє море тече в піраміди,
Між зелених дротових вузлів,
І хлюпочиться там, де не видно,
Як дзвенять зуби злих якорів.

Якорі вже пропахли мазутом,
Якорі вже давно по дорогах
Пропливають в колеса узуті,
Ходять, бродять цим містом на рогах...

Моє море тікає у ліс,
Де земля, мокре дерево, глина,
І себе роз'їдає і їсть,
Розлітаючись аж на частини.

Моє море тікає в поля,
Між бетонними злиднями-хатами,
Моє море гірке так, як я,
Розпадається на сині атоми.

Я вже не шукай, не збереш,
Морю холодно, темно, спокійно,
Море просто живе, не бентеж,
Може, більше ні в чому не винне.

(Квітка Лісовська)

Подобається

#685 в Різне
#86 в Поезія
#325 в Містика/Жахи

Відредаговано: 02.11.2026