Мариністика
12. СОЛОНА ЛЮДИНА МОРЯ
12. СОЛОНА ЛЮДИНА МОРЯ
Не вмирай в мені, солона людина моря, Дихай моїми легенями, що аж до тла прозорі, Купайся у моїх венах, блакитних, немов молюска, Пірнай у мої печери — у міски, де темно і густо.
Ходи своїм диким судном, сухими прямими кроками По лісу волосся блудного, Шляхами його широкими.
І вирвись з-під брів тим поглядом, Що тріскотять, мов іскри, І сипляться прям на голову Сухим гускам мокрим листям.
І листя нехай планктоном Омиє їх сіре тіло, Впаде просто у долоні, Вітнеться у запах тіні,
Травою, запрілим мохом І фльром заліза й солі. Лишись на губах хоч трохи, Солона людина моря.
Ховайся в моїх глибинах, Аж доки летить каміння, А потім вилазь, людино, І змий їх, неначе піну.
(Квітка Лісовська)
#636 в Різне
#74 в Поезія
#298 в Містика/Жахи
Відредаговано: 29.10.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
