Мариністика

11.ДУША- СКЛЯНКА

11. ДУША-СКЛЯНКА

У когось душа — склянка, У когось душа — море, У когось — келих бланко, У когось — чашка гною.

У когось — океани, Розкидані, розлиті, У когось — крапля слини: Штовхнув її — і витер.

Шумлять у людях душі, Плюскочуть, наче піна, Скриплять, мов ржа, під душем І рвуться на частини.

На шмаття, пір'я, атоми, Скелети риб гнилих, І йоду ароматами кусають Нутро тих,

Хто був занадто душним І прісним цьому світу, Хто раю продав душу, А рай її на вітер...

Я теж усе це бачила Очима лазуровими, Що стали вмить собачими, Нутро облилось кров'ю, мов...

Я теж бродила колами, Аж дев'ять раз по раю, Де кожен крок — уколами, А кожне слово — камінь.

Я також стала скелею, Морською, прибережною, Похилою, підстельною, Із пащею бентежною.

З губами вічно сірими, І мокрими, і гострими, Щоби під морем сильним, мов... Себе відмити... Господи...

Я душу з себе вимила, Акули рештки вигризли, Моя душа ваніллю, мов, На горизонт аж вилізла.

(Квітка Лісовська)

Подобається

#642 в Різне
#66 в Поезія
#303 в Містика/Жахи

Відредаговано: 29.10.2026