Мариністика

10.ВОРОНА ТА МОРЕ

10. ВОРОНА І МОРЕ

Ворона присіла на березі моря, У моря спитала: чому завжди чорне. А море мовчало, лилось, розливалось, І тінями сонця-багрянцями бралось, Каталося хвилями білими ребрами, По шовку піску, по лазурному небу мов.

Бурлило щось море, ворона все слухала, І відростали десь з крилами вуха, Яких у птахів ніби бути не має, На вухах лиш люди, напевно, літають, Коли чують шепіт чужих голосів, Як сиплеться слово, і брехні, і сіль.

І тихо розноситься пилом під'їздами, Дверима, квартирами, де б не полізли би, Отам, де завжди тхне листками ромашки, Де легко на запах й на плечах

І гнуться, і ламаються люди конкретно, І розтікається десь на паркеті, Пісними лимонами, ватними кулями, І крабами голими стають, мов не були, і...

До моря гребуть, щоб у холоді плакати, І вити собакою, й просто балакати, В пусту і порожню незірвану мушлю, В якій нема жодного натяку суші.

Ворона змахнула графітними крилами: Будь чорним і різним, кривавим неси мене, Лазурним будь криком, кричала, кричала ворона, Тільки не стань, як вони, стосом втоми.

(Квітка Лісовська)

Квітка Лісовська

Подобається

#652 в Різне
#65 в Поезія
#309 в Містика/Жахи

У тексті є: море, море і пірати, море i корабель

Відредаговано: 28.10.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись