Мариністика

6.ПО КУТКАХ

6. ПО КУТКАХ

Хвилі, хвилі, хвилі, хвилі-люди,
Люди, люди — сотні голосів.
Люди-риби на кораловому блюді,
Люди — в грудях моїх той зелений дикий змій.

Змій-зигзаг, що виліплений з глини,
Лиш скульптура із хребтів старих акул,
Змій — це піна у миндалі мого тіла
Й барабана гнучкий лункий гул.

Круг — моє ядро, і він трясеться,
Як пляшки на гнутих вівтарях,
Як вода-утроба, море-серце,
Що текілою рослите по пляшках.

А текіла завжди мов медуза,
Щось шипить і лається, мов п'яна,
І залазить в горло пляшки, наче в вузол,
Звуком битої неначе порцеляни.

Порцеляна — пил, всього лиш галька,
Що розкидана по мокрих берегах,
Запахами спецій там, де жарко,
Із запахами мушель по кутках.

По кутках всіх темних й пурпурових,
Що ховаються в кварталах десь на суші,
Прикриваючи каштани — лиця голі
Тих, хто закон вірності порушив.

Їх цілує не вода, а сажа,
Капюшони їх тепер — лиш черепи,
Й жоден череп вам ніколи вже не скаже,
Як господар у мені його топив.

(Квітка Лісовська)

Квітка Лісовська

Подобається

#646 в Різне
#70 в Поезія
#300 в Містика/Жахи

Відредаговано: 29.10.2026