Мариністика

5. ПОГЛЯД НА РУСАЛКУ

5. ПОГЛЯД НА РУСАЛКУ

А я дивився на неї знизу,
З землі сухої і завжди рихлої,
Дивився так, наче очі-призма
Води піссної і мутно-тихої.

А я дивився на неї з сірими,
І бралось все бірюзою-колами,
І все навколо тінями синіми
Вкрились, як церква всіма іконами.

Втикався в неї своїми віями —
Гіллям очей, як кора коричневих,
І чув: верба, що для неї сіяна,
Їй щось про мене шептала віршами.

Скрипіла, шурхала дивним листям,
Мов тихим старечим в'язким голосом.
Мені б на неї, мабуть, залізти би,
Та у мені ж не води ні совісті.

І я розлився калюжа в коренях,
Де пахне завжди піском намоченим,
І милувався стопами голими,
І заглядав сніжно-білі очі їй.

На смак повітря ставало хвилею,
Колючо-терпкою і зеленою,
Що проростала мені бурштинами
Й котилась в пальці моїми моїми ж венами.

Я так лежав, наче тінь гаряча,
Отак, як жаба, був непорушний,
Поки вона не сказала, наче:
«Що обереш ти? Полин? Петрушку?»

(Квітка Лісовська)

Подобається

#636 в Різне
#74 в Поезія
#297 в Містика/Жахи

Відредаговано: 29.10.2026