Мариністика

4.КИТИ КОТИЛИСЯ ПО МОРЮ

4. КИТИ КОТИЛИСЯ ПО МОРЮ

Кити котилися по морю,
І били море тілом голим,
І всмоктувались в вали хвиль,
І всмоктували в себе сіль.

Кити котилися — краплини,
Квадратами, що завжди сині,
Де танули в кардіограмі
Бежевих хвиль, що завжди п'яні.

Кити лилися і зливались
У крокодилів. Скрип і старість
В них залишались між зубами,
А ще шум піни і фонтани.

Фонтани-мумії — це піна.
Кульбаба, що росте зі спини,
І виросте і розлетиться,
І з крокодилів стануть птиці.

Що проколюють гірчичне небо
До самих місків і до ребер,
Так що лишиться тільки дим,
І гнорю запах і картин,

Що намальовані гуашшю...
У мокрих скелях — темних пащах,
Що стали раптом динозаври
І вмить забили і загарчали....

Кити котилися по морю
І били хвилі пурпурові.
Кити розплавились зі сталі.
Були кити — і їх не стало.

(Квітка Лісовська)

Подобається

#740 в Різне
#102 в Поезія
#390 в Містика/Жахи

Відредаговано: 27.10.2026