Мариністика

2. БІЛИЙ ШУМ

БІЛИЙ ШУМ

А твій голос мені — білий шум,
а твій дотик — мені білий сніг.
То чому ж я й досі пишу
на цій скелі — бордовій стіні?

Я малюю синюшними хвилями
прямокутники, ромби й квадрати
і прошу, і прошу: відпусти мене
з пилу й піни цієї палати.

Тут кити ходять, бродять і чвакають
в цьому морі по синьому мармуру
і в мені розвивають гранатами,
з тихим тріском, усіх, ким не стала я.

В мені сотні людей помирає,
навіть ще не заходячи в воду.
Пуповини хвиль просто зжирають
і людей, і тунців, і свободу.

Навіть сіллю пісною не давляться,
прокололась у груди, розтанула.
А мені до нудоти вся даль оця.
Я з титану! Я хочу з титанами!

Мені б пазурі їх, наче скальпель,
що розплутує вічності вік,
мені б тільки лиш доторку лапи
і один новорождений крик.

Я тобі засолю усі рани
і бинтами, і небом, й чорнилом.
Треба впасти із скелі на камінь,
щоб у кожної виросли крила.

(Квітка Лісовська)

Подобається

#738 в Різне
#101 в Поезія
#388 в Містика/Жахи

Відредаговано: 26.10.2026