Розділ 5. Епілог

Годинник почав відлік часу в новому році. Хтось із друзів спав, дивлячись яскраві сни, хтось доїдав святкові салати, хтось танцював під легкі новорічні мелодії.

А Марійка і Андрій так і сиділи удвох, смакуючи розмови про різні дрібниці. Про те, як змінюються запахи зими. Про те, що найбільше дратує в новорічних фільмах. Про те, які страхи приходять з кожним новим роком, але вже не лякають так сильно. Марія ловила себе на думці, що не аналізує. Не ставить запитань. Не будує прогнозів. Не згадує про карти таро  (але дякує чирвовому королю). Вона проживає новий день поруч з Андрієм

- Твої друзі дісталися Буковелю?

- Так, - тихо промовив Андрій.

- Там зараз сніжно? – питала, дивлячись в далечінь за вікном Марія.

- Я і гадки не маю, - хлопець міцніше стиснув обійми.

- Хіба ти зовсім не засмучений, що не потрапив до зимової казки? – не вгамовувалась дівчина.

- Я і тут ніби у казку потрапив, - сказав Андрій, ніжно торкаюсь м'якого довгого волосся Марії. – А раніше я не вірив в долю.

-  А я не вірила в стародавні гадання, - сказала Марія, потайки від Андрія киваючи Руслані.

Р.S. Іноді новорічне диво - це не феєрверк і не гучні тости. Це збіг обставин, якому ти нарешті не пручаєшся. І, може, не кожен Новий рік нам щось обіцяє. Не кожна зустріч матиме продовження. Але якщо життя раптом стукає у твої двері - все ж варто відчинити. Бо хтось невидимий знає більше, ніж нам може здаватися..