Розділ 3. Кава від Санти

- Знаєш, - звернувся до Марійки незнайомець, - я взагалі-то за чимось ішов. Але не пам'ятаю, за чим. Та мені вже і не треба. Може по каві? Я Андрій, доречі.

Хлопець простяг руку.

- Марія, - дівчина відповіла на жест знайомства. - Давай по каві. Тут недалеко, за рогом, є затишна кав'ярня.

«Пророцтва збуваються» - крутилося як на вініловій пластинці у Марії в голові, поки вони мовчки долали відстань до теплого місця, - «тільки які то пророцтва?».

Андрій чекав, поки привітний бариста в шапці Санти видасть голові напої. Марічка ж в цей час зайняла столик біля дверей закладу.

- Тут затишно і засніжені ялинки нагадують про свято, - пояснила свій вибір дівчина.

- А в тебе що, немає відчуття свята?

- Воно б було, якби ... - і Марія обірвала мову.

А й справді, чого їй не вистачало для новорічного настрою?

Між ними повисла тиша, але Марія не поспішала виправдовуватись. Вона хотіла зрозуміти себе. Чому погодилась піти з Андрієм? А раптом не він її король? І що тоді? Марічці терміново захотілося поговорити з подругою.

 Андрій же хотів зрозуміти себе. Три години до нового року, а він сидить у незнайомій кав'ярі з незнайомою дівчиною. Сидить і дивиться, як її густі брови ледь помітно ворушаться, а очі те і діло тонуть в паперовому стакані з міцною кавою.

- Гм, - перервав їх німий діалог бариста, вказуючи на годинник. - Санта збирається додому і вам радить.

- Десята година, час іти... – очі Андрія потускнішали…

- А знаєш, що? - Марічка підвелась, хапаючи якомога більше повітря. - На новий рік є плани?

- На весь рік? - не втримався від жарту Андрій.

- Ні-і-і, - засміялась Марійка, - лише на пору годин!- Ну, - потягнув хлопець, кидаючи погляд на годинник, - щось придумаємо...