Частина 2. Ліниві мандарини

Пообіді Марія вийшла з дому з коротким списком справ: купити продукти, забрати сукню з хімчистки, заскочити за подарунком для подруги Руслани (а, можливо, і її бабці в знак подяки), і швидко повернутися додому, де на неї вже чекали пухнастий плед, тиша і фільм, який вона дивилася тричі.

День був морозно-сонячний. Настрій був піднесений. План був ідеальний.

Але... Перший дзвіночок задзвенів у ліфті. Ледь Марія переступила його поріг і дверцята зі скрипом зачинилися, ліфт сіпнувся і застряг - рівно настільки, щоб зіпсувати дівчині настрій, але не настільки, щоб злякати її. Марія подивилася на годинник, зітхнула і подумала, що це дуже символічно: застрягти наприкінці року між ще не здійсненими бажаннями і багатообіцяючими пророцтвами. Але про таро дівчина намагалася не думати - вона ж перегадала все наново...

Коли двері нарешті відчинилися (а відчинилися вони хвилин через сорок, адже сусіди врешті решт знайшли тверезого майстра) Марія вийшла з відчуттям, що тепер доля точно їй усміхнеться.

Але доля іронічно посміхалася над дівчиною: у магазині зламався термінал, у хімчистці переплутали квитанцію, на вулиці бешкетники-діти наступили Марії на ногу і її сірі як миша уггі вмить стали кольору розлитого чорнила.

«Мені ж не на побачення» - дівчина глянула в бік хімчистки, але махнула на неї рукою.

Новорічного настрою в Марічки не було... як і не було передчуття, що щось докорінно зміниться напередодні свят.

«Що може підняти настрій? Шампанське і мандарини? Так, шампанське і мандарини!» - подумала і помчала в супермаркет Марічка.

Вона швидко знайшла пакет і ще швидше - полицю з мандаринами. Такі гарні і блискучі вони дивилися на неї, а вона - на них. Марічка не змогла втриматись і нагребла цілу торбу тих мандарин.

«Не цукерки, не обсипе» - подумала дівчина і розвернулася, щоб зважити фрукти.

Настрій налагодився, але не надовго. На касі самообслуговування на неї нагримав охоронник.

- Пакет треба було додати до чеку!

- Ой, - вигукнула як натягнута струна Марічка, - з наступного року обов'язково!

- Е ні, дівчинко...

І невгамовний черговий врешті решт змусив Марічку заплатити гривню за той пакет.

«Передбачення в чеку» штучний інтелект написав на екрані самообслуговування, а сам термінал невдоволено виплюнув Марійці два чеки.

«Передбачення, кажете...» - подумала Марійка і, уткнувши голову в білу стрічку, стала шукати ті передбачення.

Але не встигла дівчина і три кроки ступити, як все її тіло невідомою силою тяжіння влипло в плечисте чоловіче тіло... Той самий пакет, за який вона не без сорому заплатила одну гривню, розірвався у неї на очах і мандарини покотилися просто людям під ноги, ставлячи остаточну крапку в терпінні Марії.

- Ой… - сказала вона, затуляючи рот долонею.

- Вибачте… - сказав він і одразу присів збирати ліниві мандарини, які залишились там, де впали.

Як зачарована дівчина дивилася на чоловічі руки, які так вправно вкладали оранжеві м'ячі в пакет. Ось незнайомець вклав в пакет останній мандарин і, спершись лівою рукою на коліно, різко вирівнявся у весь ріст. Але в цей час багатостраждальний пакет знову порався і тепер вже навіть ліниві мандарини розкотилися по дальніх кутах торгового центру.

- Вони завжди так роблять! - що є сили сміялася Марія.

- Хто, вони? - незнайомець намагався вхопити ту легкість і бешкетність, з якою Марія дивилася на нього в надії, що він все розуміє.

- Ну як же? - трусила перед очима незнайомця своїми двома чеками Марійка. - Передбачення!

- А що з ними не так? - хлопець щиро сміявся, й досі не розуміючи, що відбувається.

- Вони спочатку збивають з пантелику, а потім - з ніг!

Хлопець сміявся з Марічкою, не знаючи, що насправді коїться. Можливо, він став учасником якогось реаліті-шоу чи новорічного розіграшу і зараз до нього вибіжить ведучий зі словами «Вітаємо в нашому медіапросторі!». Але що він точно розумів - він просто не може відпустити цю красуню. Її пухкі вуста, ледь помітні ямочки на червоних щічках, русяві кучері, що виглядали з-під білої шапки, і дзвінкий як весняне джерельце сміх... Ні, він не міг відпустити дівчину, яка з першої мандаринки так глибоко запала йому в серце.

Коли Марійчин сміх стих, вона знов потайки глянула на хлопця. «Гарний» промайнуло швидко в голові, але вона злякалася цієї думки, ховаючи її ближче до серця. «А раптом це все - таро»?

- Схоже, всі вони втекли, - сказав хлопець, тримаючи в руках розірваний пакет.

- За товар сплачено? - агресивно ввірвався в їх одну на двох реальність голос охоронника, який став нагадувати Грінча.

- Сплачено! - дзвінко вигукнула дівчина, розвертаючись до прискіпливого чергового, який знов намагався викрити неіснуючий злочин.

- В мене тут і чек є, з передбаченням! - Марійка простягла чек охороннику-Грінчу, голосно цитуючи саме передбачення, - «Не забудьте про себе і … про мандаринки».

Новий приступ сміху накрив Марійку, а разом з нею сміявся, дивлячись на розірваний пакет, і незнайомець. Грінч лиш покрутив пальцем біля скроні і рушив до іншої каси.