Частина 1. Як Марійка собі гадала

31 грудня завжди приходить раптово: і якщо ти готувався, і якщо заздалегідь вирішив, що цього року - без чудес. Воно не питає, чи ти готовий, чи в тебе закриті всі хвости, чи ти взагалі віриш у чудеса. Воно просто з’являється - з запахом кави, мандаринів і легкого роздратування.

Марія знала це напевно. Сьогодні вона прокинулася з відчуттям, ніби рік втомився раніше за неї. Кава на кухні бурмотіла щось своє, за вікном мокрий сніг змагався з вихлопними газами, а телефон не припиняв вібрувати - повідомлення сипалися від людей, з якими чомусь зовсім не хотілося святкувати..

«Ну що, як завжди?»

«Не кисни, бери гарний настрій, гратимемо в настолки!»

«Тільки не кажи, що знову сама…»

Марія перевернулася на інший бік і втупилася в стелю. Двадцять п’ять років - вік, коли ніби вже маєш щось знати про життя, але насправді знаєш лише те, що серйозні стосунки можуть закінчуватися так само серйозно і боляче. А ще - що забобони з’являються тоді, коли дуже хочеться бодай якоїсь визначеності.

Замість того щоб відповідати друзям, Марія вирішила чесно поговорити із собою. Вона дістала карти таро - ті самі, що зазвичай лежали в шухляді «на всяк випадок», - і повільно, з якоюсь майже урочистою обережністю, почала розклад.

Повішений.

Потім - Вісімка мечів.

Серце неприємно стиснулося.

- Ну чудово… - пробурмотіла Марія сама до себе.

Телефон пискнув знову.

- При-ві-і-іт, - проспівала в слухавку Руслана. - Салат накришила? Сукня вже готова до зіркового часу?

- Та ні, - Марія провела пальцем по краю столу.

- Чого це? Ти що, не прийдеш?

- Ну-у, - потягнула дівчина, - якщо зможу дістатися.

- Нічого не розумію, - Руслана потерла підборіддя. - А що сталося?

- Таро…

- А що з ними не так?

- Все так, - видихнула Марія, ніби щойно прийняла на себе тяжкий хрест відповідальності, - в мене тут Повішений. І ще Вісімка мечів...

- Я перепрошую, але це зараз що - діагноз? - уже не так піднесено спитала Марійчина подруга.

- Та ні! - Марійка роздратовано кинула карти на підлогу. – Це обмеження, перешкоди, безвихідь! Чому б Закоханих собі не нагадати чи хоча б Колесо фортуни?

- Ну от навіщо тобі оті гадання чужі? Хіба не можна щось наше, українське? - перебила подругу Руся, явно не бажаючи піддаватися прогнозам віщувальних карт. - Так... так... а ну дай згадаю, як бабуся вчила... О, Слухай! Іди і гарно вимий руки, якими напророчила оту всю європейську хрінь. А потім погадай отако: чотири королі під подушку, голову на подушку. Трошки полеж, але дивись, скоро новий рік, не проспи! Перемішай тих королів гарненько, але під подушку не заглядай! А потім потягни одну з карт. І от кого витягнеш з-під подушки, такий Закоханий і попадеться!

- Оце ... так просто? - недовірливо спитала Марійка. - А розшифрувати як?

- Ну що з тобою вдієш? - сплеснула руками Руся, вже давно поставивши Марійку на гучний зв'язок, щоб кришити новорічний салат. - Піка - то статний, дорослий, хрест - то військовий, бубна - давній знайомий, чирва - то заможний. Зрозуміла?

- Зрозуміла... - кивнула Марійка і поклала слухавку, так і не дослухавши настанови подруги.«Дивно це все якось... Ні тобі комбінації карт, ні перевернутих положень»  - подумала дівчина, але дістала-таки звичайну колоду карт, витягла чотирьох королів і розклала в ряд під подушкою. І полежала п'ять хвилин на тій подушці. І перемішала тих королів. І витягла одного - чирвового...