Марго і Привид

Сьогоднішня ніч була ніччю Сов. Стрікс. Найдовша ніч в році.

І по звичаю, верховний Інаніс передав застереження від Всевишнього - сьогодні вірним його послідовникам заборонялося куштувати рибу, щоб уникнути напасті.

Марго з тугою, майже з відчаєм, дивилася на смажену форельку - ще учора вона ходила за три милі на лайду, щоб роздобути собі їжу. Вдалося упіймати пару рибин. Одну вони розділили із Зої учора. Другу вона запекла сьогодні вранці, ще до того, як білі вісники Інаніса оголосили волю божества.

У животі зрадницький забурчало. Сонце давно скотилося за вежу Інаніса. Місто-на-болоті охопила липка мла Щонайдовшої ночі, а у бідної Марго нічого окрім пліснявілого сухаря, який вона до речі лише облизнула, та і віддала ще днем Зої, у роті не було.

Зої важко дихала на печі, перебуваючи на грані між сном і дійсністю, жар неухильно точив її маленьке тіло, Марго переживала за сестру, але грошей на внесок для варлока у неї не було. Доводилося лікувати  замовляннями матінки, які з часом добряче потріпалися і втратили свою силу.

Погляд знову впав на риб'ячий хвіст. Шкода ж, форель псується швидко, завтра знову голодувати доведеться. І Марго зважилася - нічого не повинно статися, вже двадцять років як вона виконує безглузді правила Інаніса, і слабо їй вірилося, що те, що вона досі жива - заслуга саме Інаніса. Відкинувши убік ганчірочку, Марго відщипнула шматочок рибки. Потім ще один. І ще один. Риба була соковитою, майже солодкою, танучою на язиці, немов вишукані ласощі з країни льодів.

Коли половина хребта була начисто обгризеною, в двері постукали. Серце пішло в п'яти, і забилося там як маленький горобець, що попав в руки Зої. Риба стала грудкою десь посередині між горлом і животом. Хто б це міг бути?

- Хто там? - неприємно хрипким голосом запитала Марго, накидаючи на залишки риби ганчірочку.

- Подорожній. Ніч довга, пані, а я втомився ховатися, - пролунало із-за дверей.

Марго перевела дух. Усього лише подорожній, що не встиг сховатися завидна. Ніколи ще тварюки ночі не говорили людськими голосами. Вони могли стукати віконницями, шкребтися у двері, ухати і завивати, але не говорили. принаймі за свої двадцять років життя Марго про таке не чула. Тому осмілівши, вона відкинула засув.

На порозі стояв хлопець років сімнадцяти, одягнений в овечий кожух. Ніч за ним неймовірно згустилася, і далі його заплічного мішка не було нічого видно.

- Можна увійти?

- Проходь, - Марго відступила, даючи подорожньому шлях. - Хто ти?

- Йюл, - видався хлопець, проходячи в халупу. - Ніч застала мене в дорозі. І я радий, що набрів на твій дім.

Він по свійському вмостився на  лаву, і заглянув під рушник. Неприємне вузьке обличчя його осяяла така ж не дуже приємна посмішка.

- Що, порушила указ Верховного Зяючого? Та не бійся. У всі часи зяючі видавали дуже дивні поради, як перечекати Стрікс. Одного разу Інаніс Корнелій наказав в Щонайдовгу ніч палити не менше трьох свічок за раз, - рука хлопця зметнулась до потрійного свічника, пестячи полум'я дорогих свічок. - Він наказував це робити не менше семи років підряд, внаслідок чого доходи свічарні, що належала його братові зросли в рази. А інаніс Вільгельм якось наклав заборону цього дня на козиний сир, і до ранку увесь сир на сироварні козляра почорнів. А ось інаніс Септій відрізнявся надзвичайною жорстокістю. Тому, щоб Місто-на-болоті моголо пережити Стрікс він наказував спалювати сиріт на вогнищі.

- Ти-то звідки стільки усього знаєш? - грубувато запитала Марго, оскільки за свої двадцять років життя нічого подібного не чула.

- Я багато бродив по світу. Чув спів сов.

Рука Йула знову повернулася до вогню свічок, стрибаючи по ньому, а потім кожен вогник став немов би втягуватися в його пальці. Одна свічка вичерпалася і згасла. Марго спробувала її запалити знову, але гніт немов занурили у воду - він чадив і не горів.

- Не старайся. Ніщо і ніколи не запалить цю свічку, - байдуже прокоментував її метання Йул. - Сьогодні особлива ніч, дівчина. А мені потрібна твоя допомогти.

- А хіба я тобі не допомогла?

- Ще ні, - хлопець припинив грати з вогнем, - Сьогодні у головній вежі відкривається скарб. Він власне кожну Стрікс там відкривається, та не було таких сміливців, щоб його забрали. Я знаю до нього дорогу, але сам я не дійду туди. Допоможеш?

- А з чого саме я? - насупилася Марго.

- А ти єдина, хто не побоявся відкрити мені двері. Значить не боязкого роду дівиця. Та і грошенята тобі не завадять, - він зневажливо обвів рукою її халупу, попутно поглинаючи ще одну свічку.

Якби Зої не захворіла, Марго не замислюючись виставила б його за двері. Бач, нахаба чого захотів. Та за усі свої двадцять років життя вона не чула, щоб знайшовся б такий дурень, що вийшов би гуляти в Щонайдовшу ніч. Але Зої потрібний був варлок. Тому вибору у Марго особливого і не було.

 - І що треба робити? - запитала вона у хлопця.

- Одягайся потепліше, якщо замерзнеш - я тобі не помічник, - сказав Йул. - А в усьому іншому - слухай мене, і мовчи. Та це забувай найважливіше - з химерами заговориш, миттю вкрадуть у свій світ. Йдемо?