Пролог. Андрій

Перевдягальня після тренування, це наше місце. Тут завжди пахло потом, мокрою формою та якимись дешевими освіжувачами повітря, які навряд чи могли впоратися з тим ароматом, що ми створювали після льоду. Хлопці зайшли після тренування, гучно перегукуючись, кидаючи шоломи й краги на лавки. Я сів на своє звичне місце біля шафки, зняв шолом і провів рукою по мокрому волоссю.

Сьогодні тренування було напруженим, але в мене все йшло, як треба. Кілька разів вкинув, обійшов захисників, навіть Сергія, який сьогодні захищав ворота суперників зміг обдурити, хоч він і не визнав, що то була моя заслуга.

– Андрюха, ти бачив, які сейви, я сьогодні зробив? – гордо кинув Сергій, знімаючи ковзани.

– Та ти просто вчасно оком кліпнув, – відповів я, сміючись.

– Кліпнув він, ага. Я тобі скажу, хлопці, що він сьогодні м’язи очей прокачав краще, ніж ноги, – пролунав з кутка голос Максима, нашого капітана. Він завжди був першим, хто починав жартувати.

І тут це сталося. З кутка пролунало щось між криком і виттям:

– Та щоб цю Маргаритку, трясця!

У перевдягальні стало тихо. Хтось приглушено засміявся, але більшість просто чекали, поки Влад продовжить. Його обличчя було червоним від люті, а очі буквально палали.

– Що таке, брате? Яка ще Маргаритка? – гукнув я до нього, ледве стримуючи сміх. – Знову докучає якась фанатка?

Влад змахнув рукою, ніби відганяв муху, тикнув пальцем у телефон.

– Та яка, до біса, фанатка! Гірше! – він тицяв у телефон, наче той його образив. – У якомусь бісовому блозі під нікнеймом "Маргаритка"! Якась лярва строчить коментарі про нашу вчорашню гру з "Борсуками".

Я нахилився вперед, зацікавлено глянувши на нього:

– Та ти що? І що вона там пише?

– Ну наприклад, що я "дуже середній гравець", – Влад майже викрикував кожне слово. – І що я "занадто багато на себе беру на льоду". Ну і вишенька на торті "Могилевський – ледве тягне гру ланки команди"!

Я не стримався й голосно засміявся. Хлопці навколо теж почали перегукуватися й підколювати Влада, а той тільки більше заводився.

– От с*ка! Дай сюди! – Маслюк, який сидів поряд із Владом, вихопив телефон і почав швидко прокручувати екран. – Влад, забий! Це ж бот, ну! Або якась ображена...

– Ні, це не бот, Жень! Вона знає деталі! – наполягав Влад.

– Слухай, Владе, про те, що багато на себе бере, то це правда. Я вчора ледь не посивів, коли ти пішов у дриблінг проти трьох. Але що їй до того? – додав Федір, наш найдосвідченіший захисник.

– Серйозно, брате? Це просто блог. Ми ж виграли, ти вкинув дві шайби. Що вона ще могла написати? – я посміхнувся, хитаючи головою. – А може, це якийсь фанат "Борсуків", тож вирішив помститися.

Влад глянув на мене з недовірою, потім знову уткнувся в телефон, ніби шукав нові докази.

– Ні, це точно не фанат цих бісів Борсуків. Занадто багато деталей. Вона навіть згадала, як я промахнувся при чистому виході до воріт. Та хто взагалі таке помічає? – він кивнув на екран. – Ось, слухай: "Влад весь матч намагався виглядати зіркою, але замість цього створював проблеми своїй команді. Лише завдяки зусиллям його партнерів “Пантери” змогли виграти".

– Ну...це ж правда, – пожартував я, відкинувшись на лавку.

– Андрію! – вигукнув Влад, кидаючи в мене шкарпеткою. – Та ви всі змовилися проти мене, чи що?

– Тихіше, Владе! – Максим підійшов ближче, поплескавши Влада по плечу. – Це ж чиста психологія. Вона обрала найгарячішого. Це визнання. А якщо серйозно, то наступного разу просто забий п’ять шайб, і ніхто не згадає ніяку Маргаритку.

– Правильно, Максе! Якщо Маргаритка впізнає, що ти такий нервовий, то точно не перестане писати, – засміявся Сергій, кидаючи чистий рушник у Влада. – Краще б ти так на ворота біг, як на ту Маргаритку.

– Заспокойся, друже. Це ж просто слова, – я підняв руки вгору, уявляючи, як би виглядала ця "Маргаритка", яка так вивела Влада. – Може, вона просто хоче привернути увагу. Тебе це зачепило, бо ти хвилюєшся за свою репутацію. Але слухай, краще за нас із тобою ніхто не знає, як ти грав учора. І так, на льоду ти був справжнім звіром.

– Так, але вона це спростувала, – Влад махнув телефоном у повітрі. – І тепер усі, хто читає цей блог, думають, що я – слабак.

Я засміявся, знизуючи плечима:

– Якщо всі твої фанати перейдуть до "Борсуків", ми просто перейменуємо тебе на Влада "з Борсуків", і все.

Влад відкрив рот, готовий щось сказати, але лише похитав головою. Його злість поступово згасала, і я бачив, як він уже починає сприймати це як чергову історію для жартів.

– Окей, Андрюха, – нарешті сказав він, важко сідаючи поруч. – Але якщо я коли-небудь знайду цю "Маргаритку", то скажу їй усе, що думаю.

– Я буду поруч, щоб це зняти на відео, – відповів я, витримуючи серйозний тон.

Хлопці навколо нас засміялися, і перевдягальня знову наповнилася шумом. Влад, як завжди, був у центрі уваги, але тепер замість люті на його обличчі з’явилася знайома усмішка.

Після душу я повернувся до свого місця, витираючи волосся рушником. Влад усе ще бурчав щось про Маргаритку, час від часу махаючи телефоном, ніби той міг відповісти. У цей момент завібрував мій власний, я глянув на екран: мама.

– Алло, мам, – спокійним голосом відповів я.

– Андрійку, ти пам’ятаєш, що завтра треба зустріти свою сестру? Вона приїжджає рано вранці. Ти ж усе підготував?

Я притиснув телефон до вуха, відчуваючи, як у мене трохи тьохнуло в грудях.

– Та пам’ятаю, мам. Ми з Владом квартиру недавно прибирали, все нормально. – тихо мовив я, щоб Влад не почув. Він і далі кипів через той блог.

– Ти йому сказав? –  мама додала з підозрою.

– Ну, ще не встиг, але це не проблема, – я швидко спробував змінити тему. – Ми й так часто приймаємо гостей.

– Андрію, я тебе знаю, – смама сказала таким тоном, від якого я ледь не закотив очі. – Попередь його, щоб потім не було непорозумінь. І поводься з сестрою добре.