Глава 38 Від наслідків до причини, частина 1

Хьярго накинув на оголене тіло Веди сорочку і сказав із легкою посмішкою:

– Я залишу вас, щоб ви поспілкувалися вільно, по-родинному!

Потім, примружившись, пильно подивився в темне обличчя прибулого і зник у глибині коридору.

Веда хотіла затримати його, але в наступну мить вирішила, що він має рацію. Це тільки між нею і братом. А стосунки Евлура з Х’ярго – зовсім інша історія, і вони самі мають її завершити.

– Що ж, – заговорила вона, – як бачиш, твої пророцтва не збулися!  Година сонцестояння минула, я повернула і силу, і спогади.

Веда хотіла підпалити кімнату, створити ураган, землетрус, направити до землі якусь камету, але вчасно схаменулася.   

Х’ярго має рацію. Настільки бездумне застосування руйнівної сили зашкодить світу людей, а такого результату вона зовсім не бажає.

Але її необачний порив не сховався від уваги Евлура.

– Бачу, розумію! – усміхнувся той, – Ймовірно, я дещо проґавив, і людські життя вплинули на тебе сильніше, ніж я припускав, ніж усі ми припускали...

Його погляд був безтурботним, а голос спокійним.

Веда згадала, що Евлур і раніше дуже м'яко намагався нав'язати їй своє бачення подій, що відбуваються в усіх світах, але в ту пору це її лише  забавляло. 

До того ж брат завжди був щирий у своєму коханні до неї, ніколи не прикидався, не приховував справжніх почуттів. Він був амбітний і твердо вірив у те, що його вчинки найвірніші, але думку сестри цінував безумовно. Якби влада в Ісвельлані не передавалася по жіночій лінії, то кращого правителя годі й шукати!

Почувши слова Евлура, Веда насторожилася, але постаралася і виду не подати, що вона збентежена. 

Якщо брат каже правильно, то вона провела в людському тілі не одне життя. Згадати б! Але відновилася тільки пам'ять минулого, тих часів, коли вона була Ведалеєю, інше вкривала густа пелена забуття.

– Краще тобі вирушити в Ісвельлан, братику! – сказала вона, – мій божевільний шлях завершено, ми подолали  те безглузде прокляття і, як і раніше, разом! Я повернуся в Араош... До речі, я досі зла на вас за те, що ви зробили з Х’ярго! Це, щонайменше, було нечесно... Як удар у спину...

Вислухавши її з ласкавою посмішкою, Евлур сказав:

– Можливо, я й порушив деякі правила. Якби вампір відповів на погрозу, то я не знаю, чим би завершилося наше протистояння. Але я знав, що він не наважиться відповісти...

– Тоді це подвійна підлість! Сам як вважаєш?

Вона говорила нарочито розкуто і грубо, щоб Евлур повною мірою усвідомив: як раніше вже не буде ніколи. Не важливо, якою  колись була її душа. Побувавши в людському тілі вона змінилася, і зміни ці незворотні.

– Я всього лише хотів, щоб ти сама вирішила його долю.

– Ось я і вирішила... Ми будемо разом. Проведемо всі церемонії,  як заведено в Араоші.

Евлур зробив крок до неї. Веда чекала, поки він наблизиться.

– Я нізащо не стану просити вибачення! – сказав Евлур, – я, як і раніше, вважаю, що проклятий вампір тобі не пара, але твоя воля – закон для Ісвельлана!

Він повільно взяв її руку і притиснув до своїх грудей.

– Тобто, ти згоден? – поцікавилася Веда і руку не відняла.

– Так! І не тільки я. Ісвельлан слабкий без своєї королеви, а нам потрібні сили.

– Ти й справді не збираєшся нам заважати? Адже я пам'ятаю, як ти ненавидів Хьярго.

 – Він винен у багатьох бідах…

Веда зітхнула, але промовчала. Спогадів було занадто багато, і з ними потрібно було розібратися, зрозуміти, що в них вірно, а що справді приносить нещастя.

– Але я дам вампірові ще один шанс. Думаю, що в Ісвельлані вам буде краще.  Залиште Араош для Дорліс. Це те, що я хотів тобі сказати.  Зрештою, хто стане батьком твоєї дитини, не так уже й важливо. Головне, що вона народиться в обумовлений термін, а з твоїм поверненням на трон, Ісвельлан знову набуде сили.

– Добре! – заговорила Веда після недовгих роздумів, – Я повернуся в Ісвельлан через три дні. Ти правильно зауважив: я надто довго була в тілі людини, позбавлена і магії, і спогадів, тож так чи інакше, а чимось завдячую світу людей. У мене тут були свої прихильності, свої справи.  Я маю їх завершити. Щоб мій відхід нікому не зіпсував життя.

– Розумію! Твій концерт був дуже величний... Голос і вміння зачаровувати – те, що не змогли змінити століття! – захоплено промовив Евлур і наступної миті знову став серйозним: – Отже, третього дня все буде готово до вашого прибуття. Ми влаштуємо пишну урочистість з приводу вашого весілля.

– І визнаєте Х’ярго королем Ісвельлана? – про всяк випадок уточнила Веда.

– Визнаємо. Щоб особисто я не думав про вампіра, але від цього він не перестає належати до дуже давнього і могутнього роду тих, хто  населяв землю від початку…

Евлур поцілував її теплу руку, повернувся і, не прощаючись, зник у темній глибині дзеркала.

Веда побігла коридором до кухні. Хьярго готував для неї гарячі бутерброди.  На плиті диміла кава.