32.2

– Ажею! – знову крикнула Веда, вклавши в цей крик усю свою силу – і явну, і приховану, а потім видихнула і безпомічно привалилася до грудей Х’ярго: – Я з тобою, з тобою... Присягаюся,  не дозволю їм доторкнутися до тебе... Ми залишимося разом, щоб не сталося...

Він нічого не відповів і легенько погладив її по короткому, скуйовдженому волоссю.

І в цю мить щільна стіна повітря затремтіла, розступилася, даючи колісниці можливість прослизнути вузьким коридором, створеним у неприступній хмарі магічного захисту.  

Кілька сильних помахів пташиних крил, – і втікачі вже мчали над деревами Рандагайла, а позаду клубочився, бився у невидиму стіну, густий чорний дим.

І незабаром Даміін опустив колісницю на подвір'ї добре знайомого Веді маєтку. Птах склав крила і тут же перетворився на ящірку – так він давав зрозуміти, що обстановка безпечна.

Ажей і Лугаж стояли посеред двору, склавши на грудях руки. За ними розташувалися інші жителі Рандагайла, але тільки чоловіки.   

Всі вони на мить схилили голови на знак привітання, і Веда зрозуміла: тепер вони не просто якусь відьму вітають, а Ведалею, господиню Ісвельлану, легенди про яку були близькими й дорогими не тільки для гірських шаманів, а й для всіх, хто живе у Зальгарі.  

– Дякую, Ажею!  – промовила Веда, відкрито і ясно дивлячись у  трохи напружене обличчя перевертня.

– Ми надамо   вам притулок і закриємо  до завтрашнього ранку, – сказав Ажей так, наче нічого не трапилося, наче Веда не тікала з Рандагайла без  будь яких пояснень.

Небом прослизнув легкий серпанок і чорна тінь від нього на мить накрила  і  маєток і  навколишній ліс.

Ажей закинув голову.

– Спроби пробитися триватимуть усю ніч…

– Я допоможу посилити захист, – сказав Х’ярго.

– Мабуть, мені доведеться залишитися тут на ніч? – поцікавився Даміін, погладжуючи ящірку по зелено-бурій, лускатій шкірі.

– Тобі доведеться залишитися, – відповів Ажей, – Якщо покинеш Рандагайл тепер, це послабить стіну.

– Тоді магія олфів до ваших послуг. Звісно, у  мене ще немає досвіду..

З дверей визирнула Маліена.

– Ходімо, люба, – ласкаво поманила вона Веду, – Чоловіки й без нас зрозуміють усе, що потрібно.

– Але я теж у змозі допомогти! – вигукнула Веда, якій не хотілося розлучатися. Вона страшенно боялася, що він раптом кудись зникне, – У мене ж є сила! Х’ярго!

З якою пристрастю, з яким надривом вимовила вона його ім'я!

Ажей усміхнувся в бороду і звернувся до чоловіків:

– То ж займемося справами.  Нехай вони поговорять.

Маліена похитала головою і зникла в надрах будинку.

– Що з тобою? – запитав Х'ярго, обіймаючи Веду і ласкаво цілуючи її в лоб. – Я не затримаюся. Наших сил цілком достатньо, а свої тобі краще поберегти...

– Що зі мною?  Не знаю... Раптом мої родичі зуміють сюди прорватися, а ми опинимося в різних місцях? – похмуро відповіла вона.

– Не зуміють. Принаймі так швидко. Ми спробуємо об'єднати сили також із драконами... Не бійся. Іди й відпочинь. Я скоро. Обіцяю, що нікуди не подінуся...

 – Вірю… – вона зітхнула і попрямувала до будинку.

Малієна чекала на неї в коридорі.

– Нічого не потрібно. Тільки спокій, – втомлено промовила Веда, прямуючи до кімнати, де ночувала минулого разу.

– Отже, ти і є Ведалея? – Маліена роздивлялася Віду з такою цікавістю, немов уперше бачила, – Колись наш батько був одним із претендентів на твоє кохання.

– Я знаю цю історію. Евлур розповідав... Але я не пам'ятаю себе тією Ведалеєю, хай її грець! – заговорила вона роздратовано. – Я – це я, Веда, яка народилася серед людей, у якої не було нікого, крім... Утім, байдуже... Ось так, Малієна. А в Ісвельлані вимагали, щоб я напнула на голову корону…

– Ведалею в Зальгарі дуже любили. Вона припинила тисячолітню війну... Про це згадується у всіх легендах.  Ми думали, що королева Ісвельлана померла назавжди, а відьма зі світу людей прийде... ні, не для того, щоб посісти її місце, а щоб народити чарівну дитину і вдихнути в Зальгар нове життя… Достеменно ніхто того не знав Пророцтва завжди занадто туманні. Але всі вірили і чекали.

– Якби ж пам'ятати! – пробурмотіла Веда, падаючи  на ліжко.

– Отже, ти обрала собі за чоловіка вампіра? – несподівано запитала Малієна.

– Обрала!  А мої новоявлені родичі хочуть його відключити ще на пару тисяч років. А я поки що ніяк не можу на це вплинути, хоч і королева... Тому ми втекли!

– І ти його кохаєш?

– Чи кохаю я Х’ярго? – Веда злегка насупила брови, – Не знаю, напевно... Але так чи інакше, він стане моїм чоловіком і батьком моєї дитини. 

– Бажаешь чогось? Поїсти чи переодягнутися?

– Ні. Хочу, щоб усе це вже закінчилося...

– Добре. У будь-якому разі скоро вечеря... Ваша поява порушила звичний ритм…