28.2

Веда сповзла з ліжка і якийсь час нерухомо сиділа на підлозі, машинально стискаючи пальцями прохолодний метал шпильки і, спокійно й тупо озираючись на всі боки. Потім вона з болісною люттю заскрипіла зубами, а в голові почали проноситися думки: одна мстивіша за іншу. Не так біль від удару мучив її, як приниження...  

А за вікном так само вибухали салюти. У тьмяно освітленій кімнаті весело пульсували різнокольорові сполохи.

Веда піднялася. Серце тремтіло, тряслися руки й коліна. Вікно було прочинене, – вочевидь, Фаідвін анітрохи не побоювався, що вона втече із замку повітрям.

З невипробуваною раніше ненавистю, схопила вона з ліжка царську діадему і жбурнула її у віконний проліт, але легше їй від цього не стало.

Вона й гадки не мала, що робити. Єдине, у чому була впевнена,  то це в тому, що в жодному разі не можна давати рецепт старовинного зілля Фаідвіну. 

Веда дістала блокнот, вирвала аркуш із рецептом, роздерла на дрібні клаптики, а потім клаптики підпалила. Цей олф – повний придурок! Будь-який нормальний виродок насамперед обшукав би її речі. Або... Веда згадала, як Фаідвін просив у неї шпильку. Чи він просто не може доторкнутися до її речей без дозволу? 

Веда болісно кривилася, напружила пам'ять, безжально картаючи себе за те, що там, у підземеллі, не надто уважно слухала Нелемотуллафа. Про що він говорив? 

Вона приклала долоню до палаючої щоки, обережно доторкнулася язиком до розбитої всередині губи. І в цьому теж винен Гнат.  

У принципі, тільки Гнат і винен у всіх бідах, які з нею тепер відбуваються. Він мав заздалегідь готувати її до цієї нелегкої мандрівки, мав вдумливо пояснити їй, хто вона така і чому не належить світу людей. І тепер вона зарахує й Гната до списку своїх боржників... Вона навіть зуміє його зненавидіти, незважаючи на...

То про що говорив Тул? Веда притулилася затилком до стіни і прикрила очі, намагаючись заспокоїти прискорене, плутане дихання. По щоках усе ще текли гіркі сльози.

Так, звісно! Здається, за допомогою цього рецепта можна приготувати зілля, здатне одурманювати навіть найсильніших відьом.

Якийсь неясний спогад промайнув у її пам'яті. Здається, вона й раніше зустрічала згадку про подібне зілля, але де? Як не старалася, а пригадати не могла.  

Олф збирається за допомогою приворотної магії підпорядкувати собі її волю і силу, коли прийде час. Значить, як завгодно, але треба морочити йому голову ще кілька днів...

Тільки чи вийде? Адже він здатен на будь-які підлості, на будь-яку жорстокість і довкола немає нікого, хто захистив би її.

За вікном кружляли каруселі, били струмені фонтанів, грала музика. 

Краєм ока Веда помітила тінь, що промайнула праворуч, і навіть висунулася у вікно, щоб розгледіти краще, але тінь здригнулася десь угорі та зникла.

Веда подивилася вниз. Цікаво, якщо вона зістрибне, то розіб'ється в коржик чи ні? Веда зачаровано дивилася на райдужні вогні, що виблискували внизу, на землі. Адже одного разу зуміла перетворитися на птаха...

– Навіть не мрій, –  промовив, з’являючись за її спиною Фаідвін і  жорстко відштовхнув її від вікна, – Гадаю, ти добре поміркувала і готова прийняти вірне рішення.

– Авжеж, – відповіла Веда з несподіваною силою. – Нічого не отримаєш.  Я знаю, навіщо тобі зілля. 

Олф раптом насторожився.

– Ти щось палила?

– Так! Сторінку з блокнота. Там були записані мої переживання. Я не хотіла, щоб їх хто-небудь прочитав.

Вона зціпила зуби, напружилася, очікуючи чого завгодно, але твердо вирішивши не поступатися олфу ні п'яді ні свого тіла, ні своєї свідомості.

– Невже? – глузливо запитав Фаідвін, повільно обходячи навколо неї і погладжуючи її по розпатланому волоссю. – Ти марно показуєш характер, моя дорогоцінна наречена. Зрозумій нарешті, – голос олфа став солодким як патока, – тобі не вибратися звідси. Я дуже добре розумію, що коїться зараз у твоїй душі. Ти згораєш від ненависті, але для мене твоя ненависть це – пристрасть, найбажанішою за яку є тільки здобуття влади. Заради неї я піду на все. Сонцестояння звільнить твою силу, але на той час ти вже будеш моєю. Я не хочу вдаватися до крайніх способів, тому й веду з тобою милі бесіди.... в надії, що ти схаменешся, – Фаідвін ласкаво погладив Веду по припухлій від удару щоці. – Гадаєш, мені приємно на це дивитися? Я ж страждаю разом із тобою, але весь цей біль заради великих звершень. Олфи будуть правити в шести світах, – так написано в нашому пророцтві. Скоро ти пробачиш мене і покохаєш. Я довго чекав, довго готувався....

– Підкуповував вампірів, – презирливо виплюнула Веда.

– Не без цього. На щастя, упирі ласі на подачки. Особливо на людську кров... тільки не питай, де я її взяв, – усміхнувся Фаідвін, повільно ковзаючи пальцями від обличчя Веди до її шиї, – Дивись, як спокійно і добре ми зараз розмовляємо...

– Знаєш, буде краще, якщо ти мене відпустиш, і я піду звідси своєю дорогою, – тьмяно промовила Веда.

– А я думаю – навпаки! –  лагідні  пальці миттєво стиснули її шию немов залізні лещата. – Буде краще, якщо ти скоріше згадаєш той рецепт. Бо я  його добуду з твоєї свідомості так чи інакше. Інакше – дуже боляче і погано, повір мені на слово.