27.3

– А якщо я не хочу ні з ким танцювати?

– Не танцюй. Роби все, що заманеться! Пий вино, знайомся, веселися!

Він галантно поцілував Веді руку і залишив її саму посеред величезного залу і незнайомого натовпу, який дивився на неї з обожнюванням.

Веда байдуже пересмикнула плечима і попрямувала, лавіруючи серед танцюючих пар, до одного зі столиків у ніші стіни.

На мить вона затримала погляд на музиканті, що стискав скрипку, і придушила зітхання. Як нестерпно захотілося їй знову відчути у своїх руках пружну прохолоду смичка. Але грати для олфів? Ні, ні за що!

Їй було байдуже, як проводити час, головне, щоб усей цей  маскарад  скоріше закінчилася.

Вона взяла келих і плитку шоколаду з горіхами, відійшла в закуток, у затінок пальми, і сіла на позолочену лаву з кованою спинкою, звідки майже нічого не було видно, а музика долітала сюди м'яко й приглушено, не подразнюючи слух.

У такій обстановці теж можна непогано подумати про майбутнє.

Веда відкинула голову на залізну завитушку спинки і прикрила очі. Дивно, але душа її була майже спокійна. Майбутнє весілля нітрохи не тривожило, і огортало таке дивне почуття, ніби  вона здатна  розвіяти небажану подію легким помахом руки.

Любовні чари олфа – ото  єдина нерозв'язна поки що проблема. Насправді ж, нічого, крім відрази, він у неї не викликав, але ймовірно, їй доведеться вийти заміж, якщо не знайдеться іншого виходу. А ось після сонцестояння вона запросто зуміє позбутися Фаідвіна.  Одне незрозуміло: чому сам олф такий незворушний? Хіба він не врахував такого варіанту? Взяти дружину просто, набагато складніше її утримати!

– Прекрасна юна  відьма, як зазвичай, на самоті й нікого не бажає бачити, – заговорив поруч із нею знайомий голос.

Веда розплющила очі. Біля лавки, тримаючи в руці повний келих, стояв Ріас.

– Тебе мені для повного щастя не вистачає, –  буркнула вона і ледь не вилаялась від огиди. – Вирішив змінити місце проживання? Утік з Араоша?

– Мене запросили на бал, я не відмовився…

– Руда мерзота  із щурами та павуками теж тут?

–  Гаял? –  здогадався Ріас, виразно  посміхнувшись. – Так, він тут.

– А третій покидьок? Головний зрадник? – Веда глянула з презирливим прищуром.

–  Ні, Х’ярго зайнятий іншими справами. Потанцюємо?

–  З тобою? У пику б тобі плюнути...

– Даремно ти так... Ми врятували тебе, – незворушно відповів Ріас, роблячи ковток.

–  Ну так! –  Веда ривком піднялася.  – Краще тобі не потрапляти мені на очі, запам'ятай! Ненавиджу вампірів! – пробурмотіла вона і перш ніж піти, картинно хлюпнула Ріасу в обличчя залишками зі свого келиха.

Ледь не бігом, не бачачи нічого через сльози, кинулася геть і врізалася у Фаідвіна, який наблизився так, що вона, розпалена люттю і огидою, цього наближення не помітила.

– Вампір  тобі докучає? – поцікавився олф.  

– Ненавиджу вампірів! 

– Ти плачеш? – Фаідвін  закинув догори її обличчя.

– Ні!

– Зрозуміло… Вампіри вчинили так, як їм підказала совість... Що ж, ідемо оголошувати про весілля.

– А потім я зможу піти? У мене немає настрою веселитися!

– Хочеш, складу тобі компанію? Поговоримо, пізнаймо одне одного краще.

–  Я б хотіла залишитися одна і подумати, – тихо відповіла Веда.

– Про що?

– Я в полоні. Мене змушують робити те, чого я не бажаю. Хіба мені нема про що думати?

– Ти нервуєш мене, люба, –  насупився Фаідвін, але Веда не злякалася, навіть бровою не повела.

– Ми уклали угоду. Але в ній не було умови про постійне спільне проведення часу, – крізь зуби процідила вона.

– Не боїшся? – дедалі темнішаючи обличчям, запитав Фаідвін. – Ти в моїй владі, я можу зробити з тобою все, що захочу.

Веда інтуїтивно розуміла, що олф здатен на  будь яке насильство.

– Це навряд чи, – все ж відповіла твердо,  – Єдине, що ти можеш це, напевно, вдарити мене, якщо наважишся... Але сонцестояння не за горами, твої чари смішні, а скоро перестануть і зовсім діяти…

Вона мимохідь глянула на Ріаса, який стояв недалеко    і став мимовільним свідком цієї суперечки.  Він обтрусив  від вина  волосся  і скоса поглянув на Веду. Їй здалося, що у світлих його очах щось промайнуло.

– Ти норовлива, – сказав Фаідвін. – І від того ще більш бажана для мене. Набридли покірні жінки. Ходімо!

– Не раніше ніж ти пообіцяєш не докучати  мені до весілля!  Усвідомивши свою, нехай і тимчасову перевагу, встала в позу Веда.

– Добре. Але вечеряти ми будемо разом, так само я залишаю за собою право приходити до твоєї спальні і бажати тобі доброго дня і солодких снів, –  після недовгої паузи, погодився олф.

– Сподіваюся без підступу?

– Без підступу! – він підставив руку, запрошуючи Веду спертися на неї, і вони попрямували до центру бальної зали.