26.3

За портретом дійсно були двері. Вони вивели її до  коридору, де виявилося ще чотири двері, по дві з кожного боку. За ними розташувалися невеликі, зручні кімнати, обставлені золотими меблями.

Поки приймала ванну, намагалася зібрати думки в купу. 

З олфом так легко не  впоратися. Швидше за все, він не відчуває до неї якихось теплих почуттів, а просто виконує те, що вважає за необхідне. А ще він здатний впливати на неї своїм чаром... 

Веда раптом застигла від страху. А що коли сон, який вона побачила, перебуваючи у забуття, викликаний чарами олфа? Що якщо він навмисне морочить їй голову? 

Ажей попереджав, що олфи можуть приймати, хай і на короткий час, вигляд того, хто найбільше тобі бажаний. А якщо вони і на сни можуть впливати? Якщо так, то вона, мабуть, розмовляла не з Гнатом.

Веді здалося, що кам'яна стеля впала на неї зверху і придавила своєю непомірною вагою. Їй раптом захотілося вмерти і що  вже буде далі. Життя без Гната не мало сенсу в жодному зі світів. І чим довше тривала їхня розлука, тим нестерпнішою ставала туга за ним.

Тепер їй конче  треба здобути відьмину силу, зруйнувати всі перешкоди і відшукати Гната, де б той не знаходився. Хоча б для того, щоб у вічі йому подивитися!

Цей олф даремно думає, що зуміє  підкорити її волю. Вона більше не плакатиме і  не страждатиме від несправедливості долі, а  почне мститися всім, хто її зрадив! І вампіри своє отримають сповна! І дракони. Усі, крім Нелемотуллафа…

Думка про нього викликала посмішку: світлу, трохи сумну. Якби вона змогла полюбити Тула по-справжньому! Він більше за інших заслуговує на любов і щастя. 

Ажею теж мститися нема за що. Навпаки, вона назавжди залишиться вдячна йому за допомогу.

Три дні. Всього три дні… Зараз треба утихомирити гнів і, прикинувшись покірною, вивідати від олфа  все, що можна.

Поки вона милася, у кімнаті з'явився столик, заставлений закусками: рибою, пташиним м'ясом, овочами, фруктами, якимось десертом і скибочками хліба. Тут же стояла кругла темна пляшка з довгим горлом.

Фаідвін уже чекав на неї.

– Думаю, краще повечеряти тут, – сказав він. – Потім ми з тобою вирушимо на прогулянку. Я не маю наміру позбавляти себе звичних задоволень. Хочеш вина?

– А воно… звичайне? – обережно спитала Веда.

– Ти про що?

– Я боюся, ти знову захочеш мене обморочити!

– Підмішавши зілля в їжу чи вино? Яка дурня! Навіщо мені це робити? – засміявся Фаідвін.

– Але ж обморочив!

– Інакше ти б зі мною не пішла. А я не хотів тягти себе силоміць. Пий і їж сміливо!

Він відкрив пляшку та наповнив на чверть золоті кубки.

Веда наважилася і  спробувала  вино. Воно виявилося дуже смачним, з присмаком малини, але  занадто  солодким.

Веда відсунула келих.

– Не сподобалось вино? –  стурбовано запитав  Фаідвін.

– Мені здається, воно не дуже підходить до звичайної їжі… хіба що до десерту.

– Мабуть, ти маєш рацію, але ми не робимо інших вин. Всі олфи схиблені на солодкому, – така родова традиція! – щиро засміявся він, закинувши голову і показуючи два півкруги ідеально рівних і білих зубів.

Веда подивилась на розворіт його широких плечей, прикусила губи і відвернулася.

– То ти відповіси  на мої запитання? – поцікавилася вона, пробуючи підрум'янену  ніжку куріпки.

– Запитуй.

– Чому мене переслідують гірські шамани? Через вампіра, якого я розбудила? –  вона не наважилася вимовити його ім’я.

– Через нього. Свого часу вампір завдав їм купу неприємностей. Вони не могли його вбити, але сподівалися, що прокляття приспить його надовго. – відповів Фаїдвін, ліниво закидаючи в рот оливки та запиваючи їх вином.

– Але ж вампір уже пробуджений, невже вони полюють за мною тільки з помсти? До того ж якщо їм вдалося знешкодити його один раз, то чому знову це не зробити? Я тут до чого? Я не знала про ваші...їхні  протиріччя.

– Твоя поява викликала зрушення у всіх світах, окрім людського. Якщо ти не вибереш, кому належати, то знову почнеться боротьба за владу. А той, хто має відьму, виграє однозначно. Так, ти поки що не набула сили, але здобудеш, і ось до цього моменту тебе треба встигнути приручити… – знову засміявся олф.

Веда стрималася. Нехай сміється... до певного часу.

–  До чого тут вампіри?  

– Так уже вийшло, що нині тільки ти маєш знання, які можуть знову надовго усипити головного упиря. Про це знає він сам, знають шамани. Шамани хочуть заволодіти тобою, щоб ти знов  втихомирила його, якщо не навіки, то дуже надовго. Але в Араоші ти вразлива, а тут ні. Перевертні та дракони теж не змогли б тебе захистити. Вампіри не мали вибору, до того ж я запропонував їм щось натомість…

– Що? І чому Х'ярго шаманам поперек горла?

– Дізнаєшся  про все, коли станеш моєю, коли між нами не буде жодних секретів. Тоді я розповім тобі багато чого цікавого про шість світів. Доїдай та йдемо на прогулянку. Наше місто, безперечно – найпрекрасніше місце у Зальгарі. Сама побачиш.