24.3

– Давай допоможу, – сказав Ажей, простягаючи їй руку.

Веда вибралася назовні.  Вода, що заповнювала колодезь, негайно пішла назад під землю, навіть сліду  по собі не залишила.

– Дізналася, що хотіла? –  поцікавився Ажей.

– Ні! Ще більше заплуталась. Гната там уже немає і, мабуть, вже ніколи не буде. Тепер у мене не залишилося сумнівів: він – хранитель переходів...

– І що ж ти робитимеш?

– Пошукаю  його... Якщо він притягнув мене в цей світ, то й сам має бути десь тут! – натхненно відповіла Веда.

– Навряд чи тобі дозволять звернути з окресленого  шляху, – зауважив Ажей.

– Невже весь сенс у тому, щоб вийти заміж? Ото дзуськи вам! –  Веда напружено прикусила губу. – Поки не знайду Гната і не поговорю з ним, нехай всі йдуть під три чорти! Я Гната усе життя любила... Знаєш, як я його любила! І тепер мені потрібно почути, навіщо-то  він так підло зі мною вчинив. Це – моя мета, а вже потім усе інше... можливо...

– Їдемо назад? – незворушно запитав Ажей.

Веда задумливо обшарила поглядом далекий обрій, який обережно облизували рожеві відблиски сонця.

– А що то за невідомі землі? Ти був там?

– Ні, не був. Туди краще не потикатися. Там занадто багато крові пролито. Ці землі не тільки нічийні, а й прокляті,  – Ажей став поруч, склав руки на грудях і теж почав оглядати небосхил.

– Крові?

– Була війна. Колись дуже давно... Війни – майже неминуче становлення нових світів. Усім потрібні землі, щоб жити...

– І хто з ким воював?

– Дуже стара історія, навряд чи залишилися ті, хто пам'ятає її в подробицях. Світ Зальгара колись був з'єднаний з іншим світом, але відокремився від нього, а причин я не знаю... Воювали всі, хто хотів тут жити і правити.... Людський світ, що був зовсім беззахистним, теж у свій час використовувався як поле битви.

– І за владу над людьми воювали? – запитала Веда.

– Ні. Люди, як це не дивно, мало кому цікаві. Що з них взяти! – Ажей усміхнувся. – Але у нас, у Рандагайлі, є легенда про те, що кожен перевертень має скинути з себе справжню сутність і народитися у світі людей. Там він набуває необхідного досвіду для подальшого втілення в тілі перевертня.

– Зачекай! Тобто поперемінно: одне життя – людина, друге – перевертень? – здивувалася Веда.

Ажей кивнув.

– Зрозуміло, це ніяк не перевірити... Але наші легенди стверджують, що перші перевертні народилися людьми і жили, як люди.

– А що з ними трапилося?

–  Вони дали клятву богу далекого світу і порушили її.

– І бог перетворив їх на звірів?

– Ні, вони самі себе перетворили... У клятві було зазначено, що той, хто порушить її, перетвориться на звіра настільки страшного, якого досі земля не носила...

– А що за клятва?

– Про це нічого не збереглося.

– А ти хотів би повернути все назад? – запитала Веда.

– Ні, бути людиною – нудно! –  Ажей похитав головою. – Зараз у мене і сила, і магія, і власний рід, та й життя перевертня вдесятеро довше за людське. Ми давно навчилися стримувати пориви, перебуваючи у звірячій шкурі, тому нам зручно і спокійно живеться.  

– Кумедна історія... Значить, боги все ж  таки були. А ти казав, що перевертні не вірять у богів.

– Якщо й були, то тепер їх немає, – покривився  Ажей. – У Зальгарі ніхто богів не шанує... У всіх свої легенди, але в них немає місця богам.

Веда зрозуміла:  Ажей не хоче говорити. Вона вже звикла до таких ось перепадів його настрою, коли  в нього змінювався і погляд, і голос.

– Я б хотіла дізнатися більше, – сказала  вона лагідно й довірливо, як давньому другові, – але якщо ти не готовий, наполягати не буду. Дивись, – вона дістала з кишені фотографію і показала Ажею.

– Це Гнат?

– Так.

– Він напевно належить до нашого світу, інакше ця річ не пройшла б через портал.

–  Чому?

– Портал не пропустить чужу енергію, навіть  отаку застиглу. Але в тому, що він хранитель, я не впевнений.

– Чому? – знову запитала Веда, уважно роздивлялася до болю рідне, з глузливою напівпосмішкою обличчя на фотографії. 

Гнат завжди так посміхався – одним куточком рота.

– Поки ти собі подорожувала, я думав, розмірковував. Хранителі, наскільки мені відомо, ніколи не цікавилися справами людей. Світами вони рухаються як тіні й нікому не показують свого справжнього вигляду. Хіба що непереборні обставини... Але ж хранителі можуть змінювати часи в межах світу, переходи якого стережуть... Їм нема чого народжуватися в людському тілі, щоб досягти якихось своїх цілей.

– Тоді я тим більше маю знайти його, інакше в мене не буде ні спокою, ні свободи. Я повинна позбутися всяких надій, – повільно, переводячи погляд убік, вимовила Веда, і закінчила про себе:  – і від любові.