24.2

Коли розплющила очі, то зрозуміла, що сидить на підлозі в спальні Ігната: за вікном темно, але тихі відблиски віддалених вогнів, які ковзають всередину крізь ледве відсмикнутих штор, змальовують знайомі обриси меблів і стін. Величезне дзеркало на стіні відбивало заправлене ліжко і недбало кинуту на покривало футболку.

Веда з легкістю схопилася на ноги, – тіло виявилося сильним, а рухи спритними, немов і зовсім не відчула вона ні страху, ні болю. Провела рукою по обличчю – жодного сліду крові. Одяг теж був сухим.

Прислухалася. Може, Гнат заснув за комп'ютером? У нього немає звички не ночувати вдома.

Веда кинула квапливий погляд на порожнє ліжко і мимоволі здригнулася, усвідомлюючи, наскільки слабка її надія.

Вона навшпиньки побігла до кабінету, прослизнула в прочинені двері й злякалася, опинившись у владі безмежної темряви й безнадійної тиші. Навіть вікно було щільно зачинене, а Гнат ніколи, навіть взимку, не зачиняв його повністю.

На столі поруч із комп'ютером лежав телефон.

Веда повільно наблизилася, повільно взяла телефон до рук, зачепила екран, але він залишився мертвий і темний... 

Поклала телефон у кишеню, вийшла з кабінету й уважно оглянула всю квартиру. Схоже, Гнат не з'являвся тут кілька днів.

Відкрила відключений холодильник: він був безнадійно порожній, електрична плита теж не запалилася...

За стінами, у надрах сонного під'їзду почувся якийсь шум. Веда кинулася до вхідних дверей, відчинила.

Сусід із квартири навпроти вів на прогулянку свого неаполітанського мастифа палевого окрасу.

Веда вийшла на майданчик і привіталася якомога невимушено. Сусід кивнув у відповідь.

– Дуже дивна річ, – заговорила вона, – я ненадовго відлучилася в інше місто, ось приїхала до Гната, як ми й домовлялися, а його нема... Ти його вчора не бачив? – і, схилившись, легенько погладила мастіфа по масивній морді, а той потикався холодним носом у її долоню.

Сусід на мить задумався:

– Здається, я його кілька днів уже не бачив... Може, він десь загуляв? Ти йому дзвонила?

– Так, учора, – збрехала Веда, – сказав, що буде вдома.

– Тоді точно загуляв. Я й сам такий…Ну бувай! – засміявся сусід і почав спускатися сходами.

Веда повернулася у квартиру. Що далі?  Вона вийшла на балкон, із силою притиснула пальці до очей, намагаючись зупинити сльози. Схоже, всі ниті обірвані...

Гната немає і, найімовірніше, він більше тут не з'явиться. А якщо Гната немає, то який сенс їй повертатися в це життя? 

Веда раптом із жахом усвідомила, що без Гната вона – майже ніщо. Вона мало що вміє, вона не здобула належної освіти, присвячуючи своє життя музиці та віршам, але тоді все це було дурницями, бо не треба було думати про те, як жити і де взяти гроші на свої забави... Усе це оплачував Ігнат.

До всього іншого, він ніколи не докучав їй розмовами про майбутнє, і тепер-то Веді стало цілком зрозуміло, чому: він прекрасно знав, що майбутнього в цьому світі в неї немає... Навіть гурт, що вже набрав популярність, без нього довго не протримається: не вистачить грошей, не вистачить витримки вести справи... Звісно, її голос залишиться за нею, але доведеться все починати ледве не з самого початку!

За будинками пролунало моторошне виття сирени,  дорогою проїхала швидка...

Щось зметикувавши, Веда побігла до спальні, відчинила шафу й почала кидати на ліжко одяг. 

У Гната було небагато одягу, він не любив купувати нові речі. Веда знала напам'ять його сорочки, футболки і джинси, костюми. І всі вони, здається, тут були присутніми... Ні, не всі... того одягу, у якому він поїхав у маєток, Веда не знайшла... 

Вона болісно намагалася пригадати, як був одягнений Гнат, коли Х’ярго показав його, розмовляючим по телефону  з Бориком, але не змогла.

Усе це ще точніше підтверджувало її здогадку, що Гнат, ймовірно, і є один із  тих самих, що охороняють портали між світами.

Але ким би він не був, вона його знайде, знайде неодмінно... знайде і висловить усе, що накипіло, усе, що в'язким, болючим комом застрягло в грудях.  

Вона знайде його хоча б заради того, щоб почути правду, якою б жахливою вона не виявилася.

Веда порилася в паперах, залишених Гнатом: його паспорт, прострочений років на десять, документи на квартиру, машину, її, Ведине, свідоцтво про народження, перші вірші на пожовклому папері, документи про удочеріння та фотографія, зроблена на телефон два роки тому: вона з Гнатом на березі річки, під яскравими сонячними променями. У Гната в руках келих вина, у неї склянка лимонаду, і вони так близько одне до одного, щокою до щоки... Вона навіть не знала, що Гнат цю світлину роздрукував і зберігає... Вона завжди вважала його насмішником, ледве не циніком, не схильним до якоїсь сентиментальності.

Веда поклала фотографію в кишеню. А це ще що таке... 

Веда взяла до рук папку, яку й не одразу помітила, бо та лежала окремо від решти документів, стиснула папір у руках і піднесла ближче до очей, вдивляючись здивовано, перелякано.

Усе, що Гнат мав, він залишав Веді. Без будь-яких умов. І цей заповіт уже набув чинності.