23.2

– Феєрверк! – вигукнула пошепки, і куля тієї миті лопнула, розсипалася на всі боки барвистими бризками.

Веда шумно видихнула, і моргнула, уявила – ось стіна є, а ось її вже немає.

Вийшло. Стіна зникла, відкривши вид на край двору і шматок лісу з повним місяцем, що дрімав  на верхніх гілках старого дуба. 

Не таке вже й досягнення, ніяких нових умінь не додалося, але для неї, переляканої, що й та дрібниця, яка була, безповоротно втрачена, – повернення сили стало чи не одкровенням.

Веда не могла стримати емоцій, що лилися з неї, їй неодмінно потрібно було з ким-небудь розділити свій тріумф.

Повернула стіну назад, зістрибнула з ліжка, і босоніж, на носочках помчала через будинок, хоча спокуса знести  усі перешкоди і потрапити прямо в спальню Ажея, було дуже велика.

Будинок величезний і звивистий, – довелося бігти через прохідну кімнату і два коридори, але Веда чудово запам'ятала розташування приміщень, бо  ввечері  допомагала Маліені з прибиранням.

У цьому північному крилі будинку, тільки вона і Ажей, кімнати Лугажа знаходяться в західному, Маліена з чоловіком займає східне крило, а їхні діти та Ялана – південне.

Веда зупинилася перед потрібними дверима і тихенько пошкрябалася.

– Ажею, ти спиш? Відкрий, я хочу тобі дещо сказати! Ажею! – переповнена захопленням, заколотила сильніше. – Ажею! Відкрий…

Він відкрив, огортаючи стегна якоюсь ганчіркою.

– Ти що? Що трапилося?

Веда засміялася і запустила до стелі розсип блідо-зелених  переливчастих вогників.

– Дивись!

Він схопив її за руку, смикнув у кімнату, зачинив двері.

– Тихіше, не репетуй! То що трапилося?

Веда забігала по кімнаті, вогники хаотично почав літати за нею, наче втілення її захоплення і сум'яття.

– Здається, я все зрозуміла, зрозуміла, як діє моя магія! Думки! Навіть, якщо мені дуже гидко на душі, думки мають бути рівними: ні хорошими, ні поганими, точніше думок зовсім не повинно бути!

– Холоднокровність у будь-якому випадку – добрий вибір, – погодився Ажей і ледь помітно всміхнувся.

– Розумієш, я весь час думала, що магія саме в емоціях, різних, але неодмінно сильних: кохання, ненависть, страх, навіть біль, а з'ясовується, що магія полягає в повній мовчанні розуму.

Веда зупинилася, знову метнула з долоні блискавку. Блискавка злетіла вгору, вдарилася о стелю і згасла, залишивши  по собі чорну  пляму.

– Добре, але чим тобі це допоможе? – спитав Ажей. – Твої удари мають бути смертоносними, а не розважальними.

– Так! Траплялося й таке. Зуміла відкинути від себе блискавкою одного бридкого вампіра і залишити напівлисою  нахабну драконіху ну і цей… Фа… Фі… тільки сьогодні впізнала його ім'я… думаєш, від чого його перекосило? Від моєї шпильки!

Вона бухнулася на ліжко Ажея і сіла, нітрохи не соромлячись наполовину відчинених грудей і ледве прикритих краєм сорочки стегон.

– Якщо хочеш говорити, то краще одягнутися,– сказав Ажей.

– Що? – перепитала, зайнята власними думками.

– Твій вигляд викликає в мені бажання та біль. Бажання, бо ти мені подобаєшся, а біль, бо дав обіцянку, що  не наближатимусь  до тебе.

– Пробач, будь ласка – зніяковіла Веда, – Я так зраділа, що прибігла, зовсім не подумавши…

– Вдягни! – Ажей зірвав з гачка, прикрученого до стіни, свій плащ і жбурнув  Веді. 

Та укуталася, продовжуючи палати гарячковим рум'янцем.

Зелені вогники розсілися на підвіконні наче маленькі дивовижні звірята.

Ажей відійшов, встав біля протилежної стіни і наказав:

–  Кинь у мене вогнем.

Веда зосередилася і запустила в нього кульову блискавку. Блискавка пролетіла кімнатою, залишивши легкий димний слід. Ажей підставив долоню; блискавка вдарилася об неї і, втративши форму, безпорадно сповзла вниз, затремтіла на підлозі безформною купою тліючих вугіль. Ажей наступив на неї ногою і загасив без залишку.

– Ось і вся твоя магія. Мабуть, ефект несподіванки може допомогти, але якщо удар очікуваний… Якби ти потрапила в відразу в Рандагайл, я не повірив би, що ти та сама відьма. – сказав Ажей.

– Вампіри, тобто Дорліс повірила, не вагаючись,  бо мені вдалося одного старого з могили підняти і назад укласти… правда, не знаю як, – похмуро відповіла Веда. – Зізнатися, я навіть не впевнена, що це я Х'ярго пробудила, надто вже легко все вийшло… Ти маєш рацію. Я не впевнена в собі, і від того – безпорадна!

– Оборотні не ведуть літопис, усі наші знання передаються усно – це не тому, що ми не вміємо писати, а тому, що не хочемо змінювати традиції предків… Але батько розповідав мені, що відьма, яка прийде зі світу людей, буде володіти величезною силою стихій, а не просто вогниками кидатися. Тобто вона не повинна знаходити магію тут, вона має прийти вже з магією.

– То, може, це й не я зовсім? – з надією, з болем вигукнула Веда, – Раптом стався якийсь жахливий збіг, і всі помилилися, починаючи з Гната?