Глава 20 Третій світ, частина 1

До слуху, як крізь товщу води, все ще долинало люте ревіння драконів. Липка холодна пелена захопила Веду; почалося зворотне перетворення і її поволокло кудись, немов по гострому камінню.

Жахливий, жодного разу не випробуваний біль, пронизав тіло, важким ланцюгом обвився навколо грудей і горла, позбавляючи дихання.

Веда перестала розуміти те, що відбувається. Навколо неї, всередині її тіла щось вибухало і спалахувало. Яскраве світло засліплювало навіть крізь закриті повіки, змушувало кров википати, вщент спалювало серце.

Веда була впевнена, що вмирає і хотіла лише одного: позбутися болю, який не мав ні кінця ні краю. Здавалося, що  та пелена, де судомно б'ється її тіло, нескінченна, і час у ній загублений.

І яскравіше за світло, яскравіше за біль, що розривав тіло на уламки, відчула Веда на якусь мить близьку присутність Гната, виразно відчула, як його рука з непереборною силою виштовхнула її з туману назовні.

Викотившись під яскраве сонячне світло, вона впала на землю і залишилася лежати, не розплющуючи очей. Біль пульсував, затихав, наростав знову, в голові все ще щось клекотіло, гуло, вибухало, але рух і звуки зовнішнього світу поступово почали досягати її свідомості.

– Ви порушили кордони без запрошення та попередження, – говорив хтось твердо та впевнено, – Тому ми можемо вжити крайніх заходів…

– Відьма належить нам! – відповів голос, в якому Веда з здриганням впізнала голос Када. – Вона дала добровільну згоду…

– Таку добровільну, що втекла від вас, ризикуючи життям?

Веда зробила спробу озирнутися навколо. Вийшло не одразу. Але коли каламуть перед очима розвіялася, вона побачила, як на тлі безтурботного неба маячить темно-зелене в тіні, сріблясто-зелене в сонячних променях, верховіття, а прямо над нею, загороджуючи частину умиротвореного пейзажу, нависає чиясь величезна, затінена постать.

– Вона дала згоду… – від голосу Кеоденкадамфа знову пересмикнуло, а біля горла утворилася колюча нудотна грудка. 

Веда насилу перекинулася набік, намагаючись підвестися, щоб віддихатися.

– Вона дала згоду, – тьмяно повторив Кад, – і вже увійшла до спальні нашого короля.

– У мене немає бажання сперечатися з драконами, – холодно відчеканив  той самий впевнений, випромінюючий силу голос, – Забирайтеся геть, поки відпускаю, а дівчина залишиться тут. Не зуміли втримати, отже – не ваша! Так і передайте королю: свою здобич перевертні без бою не віддають. Чи хочете війни?

– Ні, війни не хочемо… – поспішно відповів Кад, – але ми ще подивимося, стане вона вашою чи ні…

Веда, з шалено стукаючим серцем, почула, як загомоніли, віддаляючись, крила драконів, згадала Нелемотуллафа, який, можливо загинув через неї, і без почуттів звалилася назад на траву.

–  ... ніяких серйозних пошкоджень, просто знесилена фізично… зараз натру їй скроні освіжаючою маззю…

У першу мить Веді здалося, що цей далекий голос належить Овші, і душа її радісно стрепенулась, але потім голос наблизився, став виразнішим і виявився зовсім незнайомим.

– Довго вона пробуде без пам'яті? – стурбовано запитав другий, чоловічий, той самий, що загрожував драконам на перехресті.

– Ні, брате... це шок, не більше того, до вечора або навіть раніше вже стане на ноги.

– Чудово…

Поступово приходячи до тями, Веда зрозуміла, що лежить зовсім гола на чомусь м'якому і приємному, і хтось натирає її тіло теплими, гостро пахнущими  настоями.

Вона сіпнулася, застогнала ледве чутно і спробувала прикритись руками.

– Спокійно, дівчинко, не нервуйся, – важка жорстка долоня опустилася на її гаряче чоло. – Маліено, вкрий її чим-небудь, а то вона соромиться…

І одразу на тремтяче тіло Веди накинули легке покривало.

– Дівчинко, ти мене чуєш?

До її носа піднесли щось смердюче, з різким запахом м'яти та часнику. Веда чхнула і повільно розліпила повіки. Тіло блаженно мовчало – біль минув.

– Легше тобі?

– Так... – прошепотіла Веда, з болісною зосередженістю розглядаючи обличчя, що схилилося до неї, – Допоможіть мені сісти…

Він підтримав її, і вона сіла на ліжку, спершись спиною на подушки і натягуючи на груди покривало. Жінки, чий голос вона сплутала з голосом Овши, у кімнаті вже не було.

– Як почуваєшся?  – спитав він, –  Чи  здатна чути та розуміти?

– Так… начебто… – Веда перековтнула.

– Тоді слухай, дівчинко. Я одружуся з тобою через кілька ночей… Скажімо, через шість. А до цього ми гулятимемо лісом, милуватимемося на зірки і розмовлятимемо. Так ти до мене звикнеш. Домовились?

Веда слабо кивнула на знак згоди. Не час сперечатися та висувати умови. Вона здобула чудовий урок у світі драконів: нахрапом і нахабством справи не вирішуються, тим більше, якщо немає повної впевненості у власній могутності.

– Моє ім'я Ажей. А місце зветься Рандагайлом. Тобі тут буде добре, от побачиш!

Веда знову кивнула і знову знесилена зімкнула вії. Перевертень. Здоров'яний, темно-рудий, смаглявий, бородатий, з очима чи то сірими, чи зеленими. Потрібно поводитися дуже стримано, вкрай обережно, поки не стануть зрозумілі його бажання та наміри. Жодних одкровень, ніяких загравань, і, зрозуміло, ніякого гонору і зарозумілості.