17.3

– Тобі час готуватися, моя люба, –  сказав він, слюнявлячи  її руку, – Моя красуня! Ти така солоденька, не дочекаюсь, коли зможу торкнутися тебе!

Чого тільки варто було посміхатися у відповідь на його компліменти! Але Веда посміхалася.

–  Я сам вибрав тобі нічну сукню, – сказав король.

– Чи можу попросити, Ваша Величносте? – Веда знову почала спокушати голосом, поглядами,  жестами.

–  Проси, що завгодно!  

– Я хочу зберегти свій одяг і одягти його завтра вранці. Мені важко звикнути до вашого. Мені потрібно більше  часу.

–  Ну зрозуміло, моя люба! — він повернувся до Гуфи і щось сказав їй драконячою мовою.

Ритуал був простий: ретельне миття, масаж, натирання смердючими оліями, розчісування до блиску волосся та плетіння з них безлічі кісок.

Веда мимоволі тремтіла, і навіть справді вмілі руки Гуфа, що розминали їй спину, не могли розслабити і зняти напругу. Втім, драконіха не звертала на це уваги: яка наречена, а тим більше прибула з іншого світу, перед весіллям не хвилюється!

Королівська спальня знаходилася недалеко, в цьому ж крилі, але трохи вище сходами і як дві краплі води нагадувала  ту, в якій Веда ночувала: така ж химерна і блискуча. Лише ліжко в ній було ширшим, а покривала більш вишуканими  і тоншкішими.

Під стіною, по обидва боки ліжка, стояли шестиріжкові золоті світильники, і в них яскраво палали  свічки, на яких були намальовані рунічні символи.

Веда склала на стільці поруч з вікном свій одяг. Виглянула назовні. На щастя, не високо – на рівні приблизно третього поверху. Ритуальна сукня, в яку її вбрала Гуфа, дратувала жахливо, але мала безперечну перевагу: безліч глибоких складок, де можна було сховати, що завгодно. І Веда приховала серед них свою шпильку.

Вона знову визирнула у вікно, прислухалася. Було тихо, безвітряно. Обриси скель у темно-синіх, густих сутінках ледь вирізнялися. Пахло спекою. Веда несподівано подумала про те, що не знає, як  саме змінюються пори року у  цьому клятому Зальгарі.

Зі світу людей вона пішла наприкінці травня, в буяння зелені та тепла. Але й у вампірів, і у драконів теж тепло, можливо, сезони збігаються у всіх світах?

Двері відчинилися, і в кімнату увійшов король, одягнений у світло-фіолетовий, трохи нижче колін балахон, відкритий на грудях. У вирізі виднівся дорогоцінний медальйон – символ королівської влади.

– Ну от ми й одні нарешті. Настав час для священного обряду,  – голос його був глухий і лагідний. – Підійди до мене, прекрасна принцеса, не бійся… Всі твої сумніви та страхи я розвію...

Веда повільно, не відчуваючи ніг, попрямувала до короля.

Плани, один божевільніший за інший, стрімко змінювалися в її голові. Потрібно будь-яким чином, але швидко і точно вирубити короля: оглушити, знерухомити, що завгодно, аби він втратив здатність думати про неї. Нелемотуллаф, напевно, чекає під вікном. Можливо, у нього є кращий план. Вона ж, починаючи гру з драконами, сподівалася тільки на диво.

Вогонь, яким вона навчилася кидатися, не зашкодить дракону навіть у вигляді людини. Так, завдасть незручності, болю, опікк, зіб'є з ніг, але не позбавить свідомості! 

Якщо застосувати вогонь, король почне верещати, прибіжить охорона, що неодмінно вештається  десь поблизу і тоді – пиши пропало! Знову підземелля, –  і як би  вона не присягалася, їй уже ніхто не повірить!

Король нетерпляче простягнув руки, манячи Веду до себе.

– Ну ж, мила… сміливіше… Тобі сподобаються мої поцілунки…

А що станеться з Нелемотуллафом після того, як вона вирветься з лап дракона і зникне за стіною туману або у якомусь вирі?

Про це Веда зовсім не подумала! І тієї ж миті страх за життя Тула ледь саму її не позбавив здатності рухатися. Серце завмерло. Замерзла, зупинилася кров. Але хіба він не усвідомлює, як і чим ризикує, допомагаючи їй? Він же не божевільний, зрештою, і не одержимий! Напевно, усвідомлює…

Король не витерпів її повільності, смикнув за руку, укладаючи у свої обійми, лапаючи гарячими долонями її талію та спину.

Веда знайшла в собі сили грайливо усміхнутися.

– Ваша Величність… мені ніяково, адже я… жодного разу…

Напружилася, концентруючи всю свою волю на шпильці, яку сховала в складках одягу, вкладаючи в неї палаючу енергію люті та ненависті.

– Нічого, нічого… – хрипко пробурмотів король, цілуючи її шкіру у вирізі на грудях. – Яка ти гаряча… яка ти струнка та солодка…

Він підштовхнув її до ліжка. Веда підкорилася, розуміючи: гру поки що треба продовжувати, треба розслабити пильність короля, запалити пристрасть, яка позбавить його останніх мізків, прикинутися, що вона без розуму від його поцілунків. 

Веда мляво зітхнула, відкинулася на подушки. Король навалився зверху, продовжуючи слинити її шию, намацуючи під одягом її оголене тіло. 

Веда терпіла. Вона й сама, подолавши огиду та імітуючи бажання, провела губами по його плечу. Дихання короля стало важким. Він потяг руки до її стегон. Але Веде тільки цього й чекала – блискавично відстебнула шпильку і затиснула долоні.

– Хочу бачити яка ти гарна, – пробурмотів король, здираючи з неї сукню. Довелося і це дозволити.