Глава 17 Гра на завершенні, частина 1

Сходи уткнулися в дерев'яні, з залізними скобами, низькі двері. Звичайно! Чого ще можна очікувати?

Веда трохи постояла в роздумах, потім постукала. Звук вийшов дуже тихий, але з того боку його почули, і двері відчинилися майже відразу. Точніше, прочинилися.

– Чого тобі? – роздратовано спитала Гуфа, дивлячись у нешироку світлу щілину.

– Вийти звідси.

– Ти вийдеш звідси тільки в спальню короля. І більше не намагайся мене лякати… Я знаю, що твоїх сил недостатньо для того, щоб перетворити  мене на камінь. Кеоденкадамф велів нічого не слухати…

– А ти послухай, – Веда намагалася говорити проникливим, сповненим каяття голосом, –  передай королю, що мені треба його бачити.

– Навіщо?

– Я скажу про це тільки йому… Або Каду.

– Добре. Їди вниз, а я їм передам.

– Ні, я чекатиму відповіді тут, ось прямо під дверима.

Гуфа нічого не відповіла, і щілина згасла.

Веда не мала сумніву, що король захоче її бачити.

План, який ще  нечітко позначився в її голові, залежав від того, наскільки правдоподібно зіграє вона роль, нібито примирилася зі своєю долею і вдасть покірну, наскільки переконливими будуть її сльози, тремтливий голос і визнання  власного  безсилля.

Вона не помилилась. Незабаром двері знову відчинилися і Гуфа, забираючи в неї лампу, сказала:

– Проходь. Тільки без дурниць.

– Обіцяю! – смиренно відповіла Веда і навіть руку до грудей приклала.

Здогад підтвердився - це був палац короля. У тій кімнаті, де вона ночувала, її зустрів Кад і, вдоволено посміхаючись, посадив у крісло.

– Я подумала і вирішила прийняти ваші умови. – заговорила Веда тихо та лагідно.

Ще з дитинства вміла вона надати своєму гарному голосу будь-який відтінок і будь-кого ввести цим в оману, крім, мабуть, Гната.

– Дуже приємно  таке чути. – відповів Кад, проходжуючись по кімнаті. –  Якщо ти кажеш правду, то завтра ми одружимося, але сьогоднішню ніч ти проведеш  з королем. Він прийде до тебе опівночі – це традиція.

Ураган люті  здійнявся  у серце, але обличчя її залишалося безпристрасним, а на губах блукала  легка, мрійлива  і дуже спокуслива  посмішка.

– А чому ти передумала? – спитав Кад.

– Ну, я ж не зовсім божевільна, – скромно відповіла вона. – Добре подумала і зрозуміла: іншого виходу  не маю.

Кад жадібно дивився на м'який обрис її грудей під футболкою. 

Веда  навмисне прийняла трохи вільнішу позу, закинула ногу на ногу.

– І все ж таки я наполягаю на своєму проханні – побачити Нелемотуллафа! – промуркотіла вона.

– Що до мене, то  не бачу в цьому жодного лиха, – відповів Кад. – Але дозвіл  може дати лише батько.

– Я стану твоєю дружиною. Хіба ти не здатний виконати моє прохання і вмовити його?

Веда спокушала голосом, очима, посмішками. 

Їй неодноразово доводилося робити так на сцені, доводячи зал до несамовитості. А ще з Гнатом, на якого  таке не діяло. Але   вперше вона користувалася цим талантом для того, щоб  збавити  іншого чоловіка.

– Думаю, що зможу, – повільно відповів Кад, – тільки зустрічатися з Тулом будеш у моїй присутності.

– Мені все одно! Я лише скажу йому про своє рішення. Це справедливо.

– Дуже хочеться поцілувати тебе, але я не можу зробити цього вперед батька! –  промовив Кад пристрастно.

Веда відповіла йому найлегшим зітханням.

Кад наблизився, став на одне коліно, взяв її руку і поцілував.

Якби Веда мала достатньо сили, то прямо зараз звернула б йому шию. Але вона посміхнулася і зітхнула ще раз – млосно, спокусливо.

– Я зараз! – Кад ривком підвівся і мало не бігцем вискочив з кімнати.

Посмішка одразу стерлася з її обличчя. План, що виник у голові, був смутний і важкий, але вже краще так, ніж сидіти в підвалі, чекаючи невідомо чого. Якщо не вийде, то найгірше, що їй загрожує – знову підвал, але тоді, звісно,  обдурити драконів буде набагато важче.

Прикусивши губи, Веда дістала з футляра шпильку, розстебнула її і задумливо помацала пальцем товсту, гостру голку.

Згадала, як Х'ярго  говорив про те, що шпилька ввібрала в себе силу тих відьом, які єю володіли, і тому здатна стати грізним магічним інструментом. Чому ще вампір міг її навчити, якби вона не брикнула, як норовиста кобилиця, показуючи зуби та характер! До того ж, Х'ярго нічого не просив, а  навпаки –  чекав її доброї волі. 

Та  найголовніше – поряд з ним було безпечно… Швидше за все, він би і Ріаса відвадив, і всю раду першонароджених, якби вона відповіла йому згодою.

Трохи насупившись, Веда ретельно пристебнула шпильку до пояса джинс, з внутрішнього боку.

Щойно встигла це зробити, як повернувся Кеоденкадамф: захеканий і усміхнений.

– За Тулом послали. Розмовляти будете у моїй присутності.

–  Дуже добре, –  смиренно відповіла Веда, продовжуючи крутити в руках футляр.