14.3

Нелемотуллаф встромив смолоскип у залізне кільце, що стирчало зі стіни.

– Можеш відпочити! – сказав він, відчинив маленькі двері в стіні, замасковані під камінь –  не відрізнити! –  і пірнув усередину.

Веду розпирало від цікавості, але вона не хотіла втручатися в особистий простір дракона.

– Хочеш глянути? – долинув з-за стіни його голос.

– Хочу! – весело озвалася і, не чекаючи запрошення, шмигнула у вузький отвір.

Нелемотуллаф виймав зі стіни важкі камені, відкриваючи схованки, завалені сувоями, складеними вдвічі аркушами пергаменту, книгами в шкіряних палітурках, заставлені всілякими склянками, колбами, флаконами – порожніми та повними, шкатулками, чашами та іншими дивними речами.

– Ого! – Веда машинально взяла до рук флакон, в середині якої хлюпалася густа рідина: знизу – жовта, вгорі – рожева,  і  її спробувала збовтати. Кольорові смуги билися одна об одну, але не змішувалися.

– Я намагаюся тут відтворити колишню магію, – сказав Нелемотуллаф. – Колись дракони були великими чарівниками! Я багато років, таємно від рідні, розшукую рецепти зілля та слова стародавніх заклинань.

– Ці зілля небезпечні? –  спитала Веда, згадавши зелене варево, що розкриває землю.

– Деякі – дуже!

Веда обережно поставила флакон на місце.

– Стривай, а звідки ти їх береш?

– Із вашого світу. Дуже багато магії збереглося саме там, але в руках людей вона мертва.

– Ти можеш переходити у світ людей?

– Дуже ненадовго. Спершу потрібно безпомилково визначити місце, де прихований той чи інший артефакт, лише потім вирушати за ним... Але тобі цей спосіб не підійде.

– Все одно, ти мені потім покажеш, що це за спосіб, – сказала Веда і спитала: – То  ганяєшся за магією, щоб здобути владу?

– Щоб повернути драконам колишню велич, яку вони втратили. Втім, влада мене також цікавить.

– Сміх та й годі! – хмикнула Веда. –  Вампіри теж жадають повернути втрачену велич. Що ж сталося із вашими світами?

– Я не хочу говорити про проблеми вампірів, – сердито відповів Нелемотуллаф.

– Той не треба! 

Веда почала брати по черзі інші склянки, збовтувати їх, розглядати на світ смолоскипа.

– Хіба ти не розумієш, що я ревную? – раптом сказав Нелемотуллаф.

– Ревнуєш? – Веда піднесла до очей флакон із товстого скла і подивилася крізь нього на дракона.

– До вампіра! Ти зустріла його першим, він захопив тебе і затьмарив усіх інших!

– Це не зовсім так, Туле. У мене та Х'ярго були виключно ділові стосунки. Я допомогла йому прокинутися від сну, який ледь не став вічним, ну або дуже довгим… років ще приблизно десь на п'ятсот! До речі, ти не знаєш, що там трапилось, в Араоші?

– Не знаю.

– А  якщо дізнатись?

– Спробую, але не обіцяю… Ніхто б не засмутився, не прокинься він зовсім! – пробурчав Нелемотуллаф, запустив руку у купу сувоїв і дістав з глибини невеликий клаптик пергаменту.

– Дивись! – сказав і  тикнув його Веді в долоню.

Вона подивилась. На клаптику: шість однакових по довжині речень, розташованих у стовпчик. Символи, що позначають літери – хитромудрі, складної форми.

– Заклинання? –  Веда невпевнено покрутила пергамент.

– Рецепт у вигляді заклинання. Там перелічені інгредієнти того самого приворотного зілля. Для відьом.

– А якою це мовою?

– Не маю гадки. Думав, ти зумієш прочитати.

– Звідки це прийшло? Я ж відьма без року тиждень!

– Можливо, не відразу, але ти маєш його прочитати, – промовив Нелемотуллаф таким серйозним тоном, що Веда здригнулася. – Тоді станеш невразливою. Тоді вже ніхто не зможе затьмарити тебе розум.

– А чому ти мені першого дня всього цього не сказав?

–  Я був насторожі, хотів розібратися, яка ти!

– Розібрався?

– Інакше не привів би тебе сюди!

– Візьмемо цей огризок додому і там я спробую щось із ним зробити.

– Виносити не можна. Повітря нашого світу згубне для його магії, – сказав Нелемотуллаф, – боюся, він розсиплеться прахом, настільки древній.

Веда ще раз уважно подивилася на пергамент, намагаючись запам'ятати форму та розташування складних закарлючок. Вони пробуджували цікавість, зачаровували так, що їх хотілося неодмінно розгадати. 

Вона з жалем повернула клаптик Нелемотуллафу; той поклав його назад у схованку і засунув на місце кам'яні брили.

– Додому? – запитала Веда.

Нелемотуллаф ретельно закрив схованку, підійшов до протилежної стіни печери і відчинив ще одні, замасковані під каміння двері, за якими відкрився чорний отвір.

– Невже це працює?  – здивувалася Веда.