14.2

– У мене до тебе пропозиція, – заговорив Нелемотуллаф, не дивлячись на Веду. – Оскільки ми  одне одного хоча б знаємо, то цілком можемо одружитися, щоб відвернути увагу батька та братів.

Веда відкрила було рота, щоб заперечити, але Нелемоттулаф виставив вперед руку долонею вгору, закликаючи дочекатися поки він закінчить.

– Якщо ми можемо поговорити без зайвих вух, то слухай мене уважно. Укладемо формальний союз. Я не наполягатиму на виконанні подружнього обов'язку.

– Як же мерзотно це звучить: подружній обов'язок! – не витримала Веда.

– Проте! – знизав плечима Нелемотуллаф.

–  Добре! А тобі який із цього прибуток?

– Тільки надія на те, що я, рано чи пізно, зможу завоювати твою  прихильність.

– Та ну! – усміхнулася Веда.

– Не віриш?

– Ні, дорогенький, не вірю. Дуже сумнівно, щоб ти пішов проти сім'ї заради відьми, яку ледве знаєш! Хіба що… – Веда багатозначно помовчала, спостерігаючи як похмуріє красиве обличчя Нелемотуллафа у світлі близької грози, – Хіба що, – повторила вона, жмурячи нижні повіки, – ти задумав підім'яти під себе всіх і правити драконячим світом одноосібно, не ділячись владою! У твого братика Када на пиці те ж саме написано. Вражаюча сімейка бовдурів!

– Я не дуже жалую рідню, – байдуже погодився Нелемотуллаф, – але не бачу сенсу в їхньому приниженні. Дракони справді здатні знищити один одного заради влади, щоб повернути світові колишню велич. Часи змінилися і родинні стосунки втратили давню непорушність. А хіба  у людей не так само?

– По всякому, –  ухильно відповіла Веда.

– Але я ще не сказав головного. Як тільки знайдеться спосіб вибратися з нашого світу, я відпущу тебе без заперечень. Можливо, я навіть допоможу тобі знайти вихід.

– Допустимо, вірю. Але знаєш, що мене турбує, Туле? Король заявив, що може зламати мою волю, не вдаючись до сили. Як він збирається це зробити?

– Він лише сподівається це зробити. Існує одне давнє зілля, здатне затьмарити навіть наймогутнішу відьму. Казали, що його рецепт безповоротно втрачено, але це не так… – Нелемотуллаф підвівся з крісла. – Тихіше! Сюди йде король. Мабуть саме тому, що йому не вдалося підслухати, про що ми говоримо.

Король не зміг відкрити зачинені чарами двері і вимогливо постукав.

– Заходьте! – крикнула Веда, знімаючи заклинання так, як її вчив Х'ярго: коротко і різко.

Вираз королівської особи був стурбований. Обличчя Када, що виглядав з-за його спини   знову горіло гарячковим рум'янцем, але вже  від злості, а не від збентеження.

– Ось  що я тільки-но вирішив! – сказав король.  – Ти не обиратимеш чоловіка сама. Щоб вирівняти шанси, ми влаштуємо поєдинок між братами.

Веда скипіла, але в очах Нелемотуллафа, на якого дивилася, промайнуло щось таке, що відразу її заспокоїло: ніби вони прочитали думки одне одного.

– Гарно звучить: поєдинок між братами! Добре, влаштовуйте, але з умовою. Тут  мені дуже незатишно. Я переїду назад до замку Тула. Бо товариство Овші набагато приємніше.

Король помовчав, зважуючи та оцінюючи, потім повільно промовив:

– Якщо пообіцяєш зберегти себе.

– Нічого не обіцятиму!

– Хтось із вас повинен дати мені слово, – червоніючи від люті, сказав король, –  інакше нікуди не підеш!

– Послухайте, Ваша Величносте… – почала Веда.

– Не турбуйся, батьку! – поспішно обірвав її Нелемотуллаф. – Я обіцяю. Даю слово!

Король мовчки розвернувся і вийшов. Кад, що не промовив жодного слова, пішов слідом за ним.

– Не треба  так поводитися з королем. Він ще здатний завдати тобі неприємностей, – мовив Нелемотуллаф.

– Якби ти знав, як мені це все набридло! Летимо негайно!

– Переодягнися спочатку. Я відвернуся. 

Слушна порада. Квапливо натягаючи свій  одяг,  Веда присягнулася самій собі, що більше, – хоч ріж! – не одягне ці моторошні принцесини сукні.

Небеса клубочилися чорними хмарами, гуркотіли і поблискували, але дощ не починався. Вітер дув зі страшною силою, свистів оглушливо. 

Веда обома руками вчепилася в ріг на холці дракона, мимоволі обмірковуючи запропонований Тулом варіант співіснування. Раптом їй справді доведеться затриматись у цьому світі, як він там називається?

Але так чи інакше, якщо вона хоче вирватися на волю, доведеться розбиратися з цією історією більш ґрунтовно – надто вже багато в ній незрозумілого та безладного. Тул бажає заслужити на її довіру? Що ж, тоді він повинен буде розповісти без вивертів всі секрети  драконячого царства: і минулі, і сьогоденні.

Нелемотуллаф різко спікував униз, звалився серед глухих скель і, підставивши Веді крило для спуску, обернувся людиною.

– Перш ніж ми повернемося додому покажу, тобі щось!

– Таємний хід ще в якийсь інший світ? – невпевнено посміхнулася Веда.

–  Не зовсім. Ідемо. – відповів Нелемотуллаф і повів її вглиб скелі.