13.3

Побачивши, як уважно Веда розглядає її тюрбан жінка сказала:

– Це відмінні знаки клану.

– А чому в Овші, Нелемотулафівської няньки інші? Простіші, начебто..

– Овша служить лише принцу,  я ж служила королеві, а тепер  служитиму тобі. Мене звуть Гуфа, – з важливим виглядом відповіла жінка.

– А де королева?

– Вирушила в Пустельні землі.

– Тобто померла? – здогадалася Веда.

– Ми не вмираємо, а йдемо в Пустельні землі, де скидаємо сутність людську, потім в Вогняну долину, в якій згоряє сутність дракона, а потім у нове втілення, – охоче пояснила Гуфа.

– Щоб знову народитись драконом? – спитала Веда.

–  Як вже вийде! У Зальгарі кожен може народитися будь-ким.

– І люди?

– Ні. Люди завжди народжуються людьми.

– Цікаво. То й я колись могла бути драконом? – запитала Веда.

– Ні, ти ні. Відьми також не можуть! Відьми завжди залишаються відьмами… Ось тут буде твоя кімната, – сказала Гуфа, відчиняючи перед Ведою двостулкові двері.

– Ти занадто відверта зі мною, це підозріло! – підсмикнула її Веда, оглядаючи своє нове житло.

– Не можна стати королевою Лафаріалу, не вивчивши історію та звичаї драконів, –  повчально промовила Гуфа.

Нинішня кімната виявилася просторішою і набагато розкішною за попередню, в ній густо пахло жасмином і ще чимось невизначеним, але дуже нудотним. 

Витончені меблі на гнутих ніжках виблискували золотом, переливались дорогоцінними каменями: стільці, крісла, обтягнуті шкурами, столики, заставлені всілякими скриньками. В  глибині ніші містилася величезна відкрита шафа, теж із золота, де висіли, ретельно розправлені середньовічні сукні на будь-який смак і колір. На стінах, оздоблених рожевим, із сірими прожилками каменем, висіли гобелени, зображуючи сцени з життя драконів. 

Ліжко було традиційне: високе, з візерунчастим балдахіном та гіркою різнорозмірних подушок. Від цього блиску, пишноти, густого запаху у  Веди закрутилася  голова та похололо в грудях. Вона затиснула пальцями носа.

–  Що не так? – стурбовано запитала Гуфа.

– Занадто сильний запах…  прямо нудотний!

– Зараз, зараз… – Гуфа кинулася до вікна і відчинила його. – Зараз все провітримо!

– Та я й сама можу! – раптом сказала Веда і махнула рукою в напрямку вікна.  –  Геть смердючка! Геть!

Жодних інших слів їй на думку не спало. Гірський вітер одразу ж увірвався в кімнату і в одну мить освіжив повітря. Веда полегшено видихнула.

– Мистецтво в'язати заклинання дуже цінне для драконів! – захоплено промовила Гуфа.

–  Теж мені велике заклинання! –  навмисне зневажливо пирхнула Веда.

Вона зрозуміла, що може якимось чином   трохи вгадувати, коли її магія подіє, а коли – ні.

– Дракони розгубили силу слів! – сказала Гуфа.

– Яка ж магія доступна драконам?

– Про це тобі краще поговорити з королем.

– Зрозуміло… А хто ще живе у цьому замку? Король, слуги та… все?

– Шостий принц, молодший із братів – Кеоденкадамф.

– А Тул, він який принц за рахунком?

– Другий, – відповіла Гуфа і повідомила: – Зараз принесуть сніданок, потім почнемо готуватися до балу, треба вибрати тобі гідну сукню…

– Ні, –  заперечила Веда, – перш за все хочу вмитися і поспати. За ці дні я всього один раз і зуміла виспатися, у вампірів, а сніданок, ванни, приміряння суконь – потім…  Бо все це надто марудно! Нові місця, нові кімнати, ліжка, імена, особи, традиції, нова інформація. Та яка голова це витримає! Навіть простий віршик вигадати і то мізків не вистачає! – з люттю  закінчила вона.

– Я передам твої побажання королю, –   Гуфа вклонилася і почала спиною відступати до дверей.

– А ще передай, якщо він хоче, щоб я з'явилася на бал, то нехай дасть мені спокій до обіда! – додала Веда тоном, що не терпить заперечень.

–  Буде виконано!

Залишившись одна, Веда не змогла втриматись від сміху. Напевно, з неї вийшла б непогана королева: ганяти служниць вона вже навчилася!

У невеликій кімнаті, захованої за ширмою, вона знайшла чисті рушники та свіжу воду. Вмилася, заплела косу; роздягнувшись,   залізла під легке покривало і спробувала розслабитися. Але сон не приходив – дошкуляли погані передчуття. 

У світі драконів немає нікого, хто став би на її бік. Світ драконів не дає їй вибору, один необережний крок, і вона вже не зможе звідси вирватися! Якби навчитися перетворюватися на птицю…

Але як не уявляла Веда, що замість рук у неї крила, а замість шкіри оперення – нічого не виходило. Від зусиль розболілася голова. 

Веда неспокійно крутилася на ліжку, розкидавшись серед подушок. Ліжко було надто велике, незатишне. Може, повернутися до замку Тула? Там хоча б знаєш чого чекати, та й Овша дбала про неї з такою любов'ю… Втім, може, Овша робила це лише для того, щоб заколисати її  пильність?