13.2

Невдячна  то річ – прораховувати події, підпорядковані законам магії. А все тому, що ці закони дуже непостійні, стрімко мінливі і абсолютно непередбачувані на відміну від законів земних, фізичних. Чому у світах, які знаходяться начебто на одній грані реальності і торкаються один одного, такі різні закони? Якщо вона розбереться з цим,то й інші загадки буде легше викрити.

Веда перевірила чи надійно заховані у кишені футляр із шпилькою та блокнот.

– Тул!  – Покликала вона.

За вікном зашуміло, світло в отворі померкло, ніби до вікна раптово наблизилась сіро-зелена хмара.

Веда здригнулася і, намагаючись не дивитись униз, залізла на підвіконня, а звідти – на драконячу спину.

І за хвилину вони вже мчали над  гострими, чорними скелями кудись на північ.

Прилетіли не до головного палацу, як очікувала Веда, а до ідеально рівного кам'яного майданчика, такого широкого, що на ньому цілком помістилося б з десятка три  драконів у натуральну величину.

Але зараз дракони виглядали людьми. Зібралося їх одинадцять, вочевидь,  найбільш наближені до трону особи. 

Короля-батька Веда визначила відразу: він був дуже худий, сивий і безнадійно старий, проте, тяжкість прожитих століть не гнула його, плечі він тримав розгорнутими, а шляхетну голову піднятою. Шкіра на його обличчі потемніла і обвітрілася, але тонкі риси все ще зберігали легкі сліди колишньої привабливості.

П'ятеро синів стояли довкола, дотримуючись дистанції. Серед них Веда розглянула Сара – він був праворуч від короля. Інші наближені, вишикувавшись у ряд, розташувалися за королівською спиною.

Сам майданчик не дуже був схожий на місце для урочистих прийомів. Веда здогадалася: його обрали, щоб зберегти таємницю, і таємницею цією була вона сама.

Нелемотуллаф знизився. Веда впевнено зістрибнула з його спини, нітрохи не соромлячись, спрямованих на неї, уважних оцінюючих поглядів.

– Відьма… – сказав король обережним голосом.

– Відьма, – спокійно погодилася Веда. – І, здається, та сама, з ваших пророцтв!

– Батьку, – несміливо промовив Нелемотуллаф, перетворившись на людину, – нічого не можна стверджувати напевно ...

– Мовчи! Ти повинен був негайно привести її до нас, а не ховати у своєму замку!

– Послухайте, шановні дракони, – енергійно заговорила Веда, –  мені ніколи тут з вами теревенити.  Ваш світ мене не надихнув і не вразив, тому…

– Так справи не робляться, люба, – суворо похитав головою король, – не лише  Нелемотуллаф, але й інші мої сини мають право на твою прихильність. Перш за все познайомся з кожним з них, а потім вирішуй. Або ми можемо влаштувати змагання і найсильніший отримає тебе за дружину.

– Егеж! Так я й вийшла заміж за дракона! – крикнула Веда.

– У тебе не буде вибору, – поблажливо посміхнувся король, – Не сьогодні, так завтра, але війдеш! Дракони знають, як зробити жінку щасливою.

Веда повільно наповнила легені повітрям і так само повільно, з почуттям видихнула. Не час сперечатися. Нехай старий уявляє все, що йому заманеться. Вона окинула поглядом світловолосих красенів з одухотвореними обличчями, що стояли поряд з ним. Наймолодший, крайній зліва, її навіть чимось зацікавив.

– Можете проводити які завгодно змагання, але якщо мені ніхто не сподрбається, то дзуськи вам! – спокійно, але твердо промовила вона.

– Ми не примушуємо тебе виконувати наші традиції, ти – наречена особлива і маєш право обрати єдиного, – зваживши, відповів король.

– Батьку, – подав раптом голос один із красенів, – ми ще навіть не впевнені, чи це та сама  відьма… Прикмети збігаються, але…

– Так, хай доведе! – підхопили інші.

Веда скривила рота і навмисне недбало поплескала Нелемотуллафа по плечу.

–  Полетіли звідси, любий! Ця вечірка мені вже набридла!

– Стій! – Король підняв руку в примирливому жесті. – Не потрібні докази. Я переконаний: ти – та сама! Я відчув магію творення, яка долинула вчора, як найлегший подих вітру, до покоїв головного замку. Дракони не володіють цією магією, не володіють нею й звичайні відьми… Я приймаю твої умови. Сьогодні ввечері ми влаштуємо бал, і там ти зможеш краще познайомитися з моїми синами. Але, благаю, будь неупереджена!

Люб'язний тон короля знову змусив Веду насторожитися. Вона так і не могла визначити, у чому саме підозрює драконів, та спробувала зберегти безтурботний вигляд. Нічого! Поки що краще вдати ніби  її все влаштовує, а там знайдеться спосіб і звідси втекти.

– Ваша величність, – заговорив з-за спини короля один із наближених, – гадаю, нашій гості краще розміститися в головному палаці, таким чином ми забезпечимо рівні умови для всіх принців.

– Так, це мудре рішення!

Завжди спостережлива Веда оцінила ті миттєві, гострі погляди, якими обмінялися брати, – злагодою в  драконячий родині навіть і не пахло!

Але заперечувати проти переїзду до королівського палацу вона  не стала. Яка різниця, хто буде нити під її дверима, Нелемотуллаф чи хтось інший! Невідома магія поки що надійно оберігає її від серйозних небезпек, а з іншими неприємностями вона розраховувала впоратися власними силами.