12.3

– Я хочу залишити її собі, як служницю, – сказав Нелемотуллаф.

– Не впевнений! Раптом вона відьма? Відьма – велика цінність для драконів!

– Звідколи тебе хвилюють стародавні пророцтва? – натягнуто посміхнувся Нелемотуллаф, – та ще й настільки туманні?

– Ну, всі ми в душі сподіваємося! – Сар машинально зірвав квітку, понюхав її, кинув і розтоптав, – хіба тобі самому не хочеться здобути владу над Зальгаром і вдихнути нове життя в наш світ?

– Якби така відьма існувала, вона вже прийшла б. До того ж… вона належить не лише нам, за нею полюють у кожному з чотирьох світів… Можливо,  і ще хтось…

– Тому цю маленьку крихту потрібно краще вивчити! – Сар уважно подивився на Веду, що пурхала по лузі з букетом, – Відьма, народжена у світі людей, може і не усвідомлювати свою силу, а таке нам тільки на руку.

– Ні, це не та, – якомога зневажливіше промовив Нелемотуллаф, – Ця надто дурна!

– Тихо!  –  вигукнув Сар, – Чуєш!

Веда так захопилася, зображуючи недотепу, що не помітила, як почала бурмотіти слова своїх пісень. Співала тихо, але у драконів чудовий слух, і її голос – гарний, мелодійний так вразив їхню уяву, що вони завмерли, зачаровані.

Нелемотуллаф отямився першим.

– Нічого особливого, багато людей добре співають… Гей! – крикнув він, звертаючись до Веди. – Замовкни вже!

Та Веда  й сама зрозуміла, що дала маху, дозволивши драконам почути мелодику та чистоту свого голосу. Вона брала будь-яку ноту і запросто могла співати опери. Гнат казав, що таких голосів – один на мільйон.

Сар задумливо покривив губи.

– Завтра представиш її сім'ї. Незаймана та ще й така солодкоголоса не повинна належати тільки тобі. Я розповім братам і батьку  про знахідку.

Він розправив крила і відлетів. Нелемотуллаф похмуро глянув йому вслід.

–  І що тепер? – стривожено запитала  Веда.

– Кожен із моїх братів забажає стати твоїм чоловіком, моя принцесо. Або все одразу.

– Ти в своєму розумі? Вас же шестеро!

– Для драконів це цілком звичні  стосунки.

– То  усі вигадки про справжню пару – нісенітниця? – Веда присіла навпочіпки біля річки, набрала   пригоршню води і хлюпнула собі в обличчя.

– Є справжні пари, а є просто складні стосунки… Якщо ти сьогодні поступишся мені, то все закінчиться. І решті братів доведеться змиритися.

– Зрозуміло! Моя цнота потрібна тобі, щоб отримати владу. Знаєш, це нудно до позіхання! А як же кохання та інша романтика?

– Ти дуже гарна, витончена, з чарівним голосом ... тебе не можна не полюбити! – просто відповів Нелемотуллаф.

Веда піднялася на ноги і розпрямилася на весь свій невеликий зріст.

– Ти ось сам подумай, як я можу бути обраною одразу у всіх чотирьох світах? Хто вигадував ці ваші пророцтва?

– Збереглася легенда, що за тисячу років після переділу кордонів, до Зальгара повернеться відьма – носійка давньої сили. Вона прийде зі світу людей, щоб вибрати собі чоловіка.

– Дуже весело! Вибір чоловіка – це велика місія? – запитала Веда, вдавши, що вперше про таке чує.

– Місія – народження дитини! Кожен захоче стати батьком – то величезна честь.

– А дракони не проти розділити цю честь на шістьох? – колко поцікавилася Веда.

– Я хочу, щоб ти належала лише мені. Боротьба за владу між братами ніколи не зупиниться, а дитина може це змінити… – Нелемотуллаф лагідно обхопив Веду за плечі. – Я вірив, що ти прийдешь, я чекав  на тебе… Клянуся, що зроблю тебе щасливою! – пристрасним пошепком сказав він, привертаючи її до своїх грудей.

– Як сумно це звучить! – буркнула Веда, але позбуватися обіймів не стала: хотіла зрозуміти, які почуття викликають у неї дотик дракона.

Втім, які почуття може викликати дотик гарного чоловіка, котрий до того ж кличе заміж і обіцяє вічне щастя! Цікавість? Роздратування? Настороженість? 

Від несправедливості хотілося кричати, але який толк у криках та істериці! А ось, що їй справді необхідно, то це союзник. Але чи захоче Нелемотуллаф допомагати просто так, заради люб’язности?

Раптом Веда пошкодувала про те, що втекла з Араоша, подумала, що якби вона й зуміла з кимось домовитися, то це з Х'ярго. Між ними щось  і справді було!

Нелемотулафф тихо цілував її волосся, а вона згадувала поцілунки вампіра, і тіло її наливалося знемогою, а внизу живота пробігало солодке тремтіння.

Вона заплющила очі, мимоволі схилила голову до плеча Нелемотуллафа, і тут же з жахом відсахнулася, різко вивільнилася з його обіймів.

– Летимо назад!

–  Слухняний тобі у всьому, моя принцесо! – с  досадою кивнув той.

Веда з огидою увійшла до кімнати, яку Овша вже встигла обкурити різними пахощами. І в  душі і в тілі почули цілком людські почуття: втома і безсилля.

– Що буде завтра? – запитала вона, валячись на ліжко, під балдахін.