12.2

Х'ярго! Веда майже до крові прикусила губи. Він обіцяв захистити її, а вона не повірила. Нерозумно сподіватися, що ось-ось з'явиться Гнат і забере її з цієї небезпечної іномирства в нормальне життя. Швидше б виявилася її хвалена магія! Тоді їй зовсім не потрібен ніякий захист. Думки метушились безладно наче дурні метелики.

Овша принесла квітковий чай та тістечка.

Від хвилювання Веді дуже захотілося солодкого і вона з'їла відразу два тістечка, –  вони не тільки спокусливо пахли, але й були дуже смачними. 

Злизала крем, що потрапив на шкіру і відразу зніяковіло відсмикнула руку,  бо Нелемотуллаф не відривав від неї захоплених очей.

– А ввечері я зможу поцілувати тебе? – спитав він, нервово зминаючі сильними пальцями серветку.

–  До чого такий поспіх? – буркнула Веда.

– Це не поспіх, а можливість довести тобі…

– Поцілунок ще нічого не означає, – перервала його Веда, – і не повинен мати продовження.

– Продовження залежатиме від твоєї волі, моя принцесо. Присягаюсь кров'ю дракона, я не зроблю нічого, що може тебе образити! – урочисто пообіцяв  Нелемотуллаф.

– Я не хочу сидіти у цьому замку весь день – змінюючи тему, зітхнула Веда. –  Прогуляємось у ту долину, про яку говорив?

– Тоді пообіцяй, що не робитимеш необдуманих вчинків.

– Якщо ти про втечу, то обіцяю! Куди мені тікати? До того ж у такій жахливій сукні… – Веда з ненавистю подивилася на широкий сріблястий поділ спідниці, – Може, Овша вже почистила мій одяг?

– Не раджу перевдягатися… – похитав головою Нелемотуллаф, – інакше, ти привернеш зайву увагу. І краще сховати волосся, воно в тебе занадто красиве.

– У вас тут, що, патріархат? – скривилась Веда.

– Я не розумію про що ти говориш, але ти ще не належиш мені, тому  краще застерегтись.

– Ясно. Домінування чоловіків. Який безглуздий, абсурдний світ!

З тканини, принесеної Овшою, вона вибрала світлий шовк і ретельно сховала під нього волосся. Що ж, краще виконувати звичаї чужого народу. У всякому разі, доки вона не підкорила повністю свою силу і не з'ясувала, на що здатна.

– Якщо ми когось зустрінемо – мовчи й посміхайся, наче не сповна розуму! – порадив Нелемотуллаф перед тим, як обернутися драконом.

Веда приречено зітхнула і залізла йому на спину. Сонце вже зійшло і  сяяло сліпуче на безхмарному небі. Розкинувши могутні крила, дракон злетів і попрямував до сонця.

Веда заплющила очі і з насолодою підставила обличчя теплому вітру.

Вузька річка звивалася, огинаючи гору, по краю квітучого луки. Дракон опустився вниз, безжально приминаючи лапами яскраві дивовижні квіти. Веда зісковзнула з його спини і, плутаючись у довгому поділі, пішла до річки.

Нелемотуллаф не став перетворюватися на людину. Він склав крила і ліг на землю, спостерігаючи за Ведою з-під напівприкритих важких повік.

Дивлячись у чисту дзвінку воду, яка стрімко бігла по каменях, що встілали дно, Веда повною мірою осмислила, що означає вираз: кришталева вода. У світі людей немає ні такої води, ні таких дивовижних кольорів.

Вона граціозно сіла біля річки, розклавши навколо поділ сукні і несподівано відчула себе героїнею якоїсь середньовічної легенди: тендітною та вразливою, викраденою злісним драконом. Тільки чого хоче від неї цей дракон: зжерти чи одружитися – не зрозуміло. Вона не довіряла Нелемотуллафу, незважаючи на всі його переконливі та солодкі промови. Насторожувало те, як він поводився з нею.

Якщо драконові жінки перебувають у підлеглому становищі, то чому він такий уважний і лагідний? Чому не стукнути кулаком по столу і не сказати, як у поганій сімейній драмі: "Я тут господар і ти повинна підкоритися!" Та й залякував він її надто мляво, непереконливо! Невже вся справа в тій силі, яка продовжує спати і пробудження якої побоювалися вампіри, а тепер стережуться й дракони?

– Пробудиться – не пробудиться? – пробурмотіла Веда і озирнулася в пошуках ромашки, щоб, як завжди, посмикати пелюстки і отримати відповідь. 

Вона ще з дитинства помітила: відповіді, отримані ворожінням на ромашці, завжди вірні.

Ромашку, звичайно ж, не знайшла і, відразу ж уявивши себе казковою феєю, накрила долонями землю і ясно побачила, як там, у сирій глибині, визріває невидиме зернятко, як блідий тоненький паросток пробивається назовні, прямуючи до світла та сонця.

"Урок цікавої біології!" – подумала Веда, відняла від землі долоні і ледь не скрикнула з подиву. 

Зелене стебло росло прямо на очах, на очах же формувався бутон, потім він лопнув, розправляючи білі ніжні пелюстки. Отже, її магія живеться  не лише гнівом!

Тяжкий удар драконячого хвоста змів тендітне життя  ледь розпустившоїся квітки. Веда схопилася на ноги.

– Ти з глузду з'їхав? – крикнула вона, і щосили вдарила  дракона по морді кулаком.

Дракон здійнявся у вихорі повітря та вогню і прийняв людську подобу. Очі його палахтіли  від люті.

– Тут не можна чаклувати! – прогарчав він, – у моєму замку скільки хочеш, а тут не можна!