8.3

– Пусти! – вибухнула вона і почала рватися, не звертаючи уваги на біль,  – І запам'ятай: ні ти, ні цей придурок ...

– Не голоси передчасно, – спокійно сказав Х'ярго, відпускаючи її руку, – я не збираюся ні до чого тебе примушувати… Але, – він охопив долонями її палке від люті обличчя і, нахилившись, пронизливо глянув у її очі, – я хотів позбавити тебе від багатьох неприємних речей…  

Його тихий голос, його гарячий погляд несподівано заспокоїли Веду.

– Хазяїне! – жалібно вигукнула звідкись збоку Тисія.  – Хозяїне!

– Ну, що там ще? –  гаркнув Х'ярго.

– Пані Дорліс хоче вас бачити!

Десь у глибині грюкнули двері, залунали ще чиїсь голоси.

Веда стрімко  відштовхнула Х'ярго, наче злякавшись, що хтось побачить їх так близько одне  від одного.

– Я буду у басейні! – сказала вона, – нехай Тисія принесе мені туди рушник…

І кинулася геть коридором.

Серце колотилося  від злості та страху. Не таким вже й  привітним виявився  світ вампірів. Цього тільки бракувало! А якщо ці тварюки справді вирішать утримувати її силою? Невже немає жодного виходу? І як тепер  розібратися, хто друг, а  хто ворог?  Що б він провалився, цей інший світ із його пророцтвами!

Веда  забігла в басейн, сіла на бортик  і занурила ноги в підігріту воду.

Якщо вірити Х'ярго, вона потрапила сюди не просто так, це було зумовлено. Якщо вірити Хьярго… А чи можна йому вірити? Раптом його гарне ставлення до неї – лише притворство? Він отримає те, що йому потрібне і що тоді? Це тільки в безглуздих романтичних казках між людьми та вампірами існує вічне, безумовне кохання… Ну навіщо, навіщо Гнат так вчинив із нею? Адже міг би попередити, тоді вона хоча  б мала уявлення про те, що на неї чекає… Гнат! А чи дійсно вона потрапила сюди з волі Гната? 

Цілком можливо, що всі   підозри обґрунтовані,  і  Х'ярго  показав їй  те, чого  насправді не було, щоб вона повірила в зраду і обірвала всі зв'язки.

Її обдурила Дорліс, сказавши, що вся місія полягає лише в пробудженні стародавнього вампіра, а потім вона вільна... Так, хто доручиться, що Х'ярго теж не морочить їй голову?

Єдиний вихід – розбудити силу, якою вона ніби то володіє. Але як? Де її шукати, цю силу? У голові, у серці, у печінках?

Веда скинула халат, зісковзнула у воду, квапливо пропливла басейн туди й назад. Хотілося виплеснути кудись  ту енергію, що накопичилася в її тілі. Так завжди було. Коли її долали якісь невгамовні  почуття,  їй треба було рухатися, і тоді  ставало легше…

Та чи треба  всерйоз думати про те, що, крім пошуку зворотного шляху у світ людей, їй  доведеться ще  й  за своє життя боротися!

Але не можна показувати Х'ярго, що йому вона не вірить. Потрібно бути поступливою і безтурботною і вивідати  якнайбільше з того, що відомо цьому триклятому вампіру…

Іншого плану Веда не мала.  У її голові ніяк не могла утвердитися думка, що світ людей закритий для неї навіки. Десь у глибині підсвідомості все ще блукала надія, що все, що відбувається, то  якась ідіотська гра,  розпочата  Гнатом, і рано чи пізно вона закінчиться.

Веда пірнула вглиб і, опустившись до самого дна, затрималася на мить, підняла голову вгору. І їй раптом здалося, що блискучі стіни басейну віддалилися і зникли, і вона раптово опинилась у відкритому океані, і над нею зімкнулися кілометри води, крізь яку не пробитися.

Веда  рвонулася вгору і вилетіла на поверхню, жадібно хапаючи ротом повітря.

– Ось, бери!  – сказав за її спиною Х'ярго.

Вона обернулася і, згадавши про те, що на ній немає одягу, миттєво занурилась у воду по шию, злякано і здивовано дивлячись на вампіра, що простягав їй рушник.

– Але я просила Тисію!

– Не хочу посвячувати служниць у наші сімейні таємниці! – усміхнувся Х'ярго.

–  Які ще таємниці?  

– Невдовзі дізнаєшся. Виходь! Нам час їхати.

Веда повільно підпливла до борту басейну.

–  Відвернися. Я без одягу… – тихо попросила вона.

Х'ярго кинув рушник на мармурову лаву під стіною і вийшов.

Веда квапливо вискочила з басейну, абияк витерла мокре волосся і змахнувши з тіла воду, загорнулася в халат.

Усередині все горіло й клекотіло, але вона стримала порив люті і надала своєму обличчю лагідного виразу. Зараз не час показувати характер – це нікого не вразить, а от  нашкодити може.

–  Куди ми поїдемо? – запитала вона Х'ярго.

– Туди, де ти почекаєш рішення ради.

–  Виходить, я  все ж таки  ув’язнена!

– Отримаєш свободу, як тільки погодишся стати моєю дружиною, – холодно відповів Х'ярго.

–  Я не можу стати твоєю дружиною! Я дала слово іншому!

– Вважаю, що слово, дане у світі людей, тут, у ​​Зальгарі не має жодної сили…

– Але я не люблю тебе! Я люблю іншого, все життя його любила!