8.2

Постояла задумливо, прислухалася, потім рушила далі коридором, стривожена якимись невизначеними передчуттями, і незабаром зупинилася поряд з маленькими, напівкруглими дверима, ледь помітними на тлі сірої стіни. Ці двері вона побачила  ще вчора, але Х'ярго їх не відчиняв, і що за ними є не показував.

Веда штовхнула незачинені двері,  обережно пройшла по зовсім порожній кімнаті з тьмяною смугою запорошеного світла на підлозі, і зупинилася біля важкої портьєри, звідки й долинали ті самі голоси, які вона швидше відчула, ніж почула. 

Голос Х'ярго впізнала відразу, а другий, начебто належав  тому вампіру-красеню з вечірки, Ріасу.

– Я охоче визнаю твою перевагу в тому, що стосується влади над містом, але навіть ти не стоїш вище за закони нашого світу, – говорив Ріас, – до того ж, ти так довго був відсутній у житті Араоша, що навіть твоя влада над нами суперечлива! За сімсот років багато чого змінилося!

– Я лише бажаю, щоб вампіри здобули колишню могутність, – спокійно відповів Х'ярго.         

– Хіба кожен із нас не прагне до того ж? Тому відьма не може належати лише тобі. Я маю на неї таке ж право! У пророцтві хранителів  не сказано, хто саме із нас стане батьком дитини. Втім, де тобі знати! Пророцтво з'явилося після того, як ти…

– Але я  все знаю і не збираюся заперечувати те, що статися! А от ти забуваєш, на яких умовах вона тут перебуває, – у голосі Х'ярго прозирала загроза.

– Чи не все одно! У пророцтві не сказано, що ми не можемо тримати її силою.

– Спробуй утримати її силою! Як тільки вона осмислить, що відбувається, тобі буде непереливки.

– Коли це ще станеться! Зараз вона не має активної магії, повністю у нашій владі, а ти з нею цяцькаєшся! Я ж не збираюся потурати її капризам, тому завтра зберу нараду першонароджених.

Спершу Веда здивувалася і  злякалася, але потім розлютилася і мимоволі стиснула кулаки. "Тільки спробуй торкнутися мене, упир нещасний!" –  подумала мстиво, – "Дізнаєшся тоді, як ікла вилітають!"

Їй страшенно захотілося увірватися в кімнату і вдарити Ріаса чимось важким по голові.

– Збирай скільки завгодно нарад, але не смій до неї наближатися! – попередив Х'ярго. – Якщо вона віддасть перевагу комусь із нас, то з власної волі, а не з примусу.

– У нас немає часу танцювати навколо неї, зображуючи пристрасть та любов! – Ріас підвищив голос, – Пророцтво про дитину має відбутися протягом року… Чекати   ніхто не бажає!

–  Хіба ти забув, що батьком має стати найсильніший із вампірів?

– Те, що вмієш відкривати дорогу у світ людей, ще не робить тебе сильнішим за інших. Я походжу  з того ж роду, що і ти...

–  Але ти не чарівник.

– Хіба сила вимірюється лише магічними здібностями? Деякі є і в мене. У пророцтві не сказано, що батьком дитини має стати найсильніший чарівник із роду вампірів. Тому я закликаю до твого розуму. Ти наділений безмежною владою не як наймогутніший, а як наймудріший із нас, – відповів Ріас.

– Прихід відьми та моє пробудження пов'язані нероздільно. Тож дівчина належить мені.

–  Нехай рада вирішить, кому!

– Рада не зможе її змусити. Лише вона сама може зробити вибір. Про це і йдеться у пророцтві.

– Тоді треба надати  усім першонародженим рівні умови! –  наполягав Ріас, –  Те, що вона живе разом з тобою –  проти правил! Відьма  не повинна відчувати лише твій вплив...

Вампіри говорили все голосніше і голосніше, зовсім не переймаючись тим, що їх можуть почути.

У Веди урвався терпець. Вона рішуче смикнула портьєру і вдерлася до кімнати. Очі її горіли непідробним гнівом, а ніздрі роздмухувалися від люті.

–  Гей, кого ви тут ділите? Мене не забули спитати?

– А, от і головна героїня! – посміхнувся Ріас. – Тим краще. Тепер немає сенсу прикидатися.

Веда окинула його поглядом, сповненим презирства і обернулася до Х'ярго:

–  Що  тут відбувається? З чого ти взяв, що я твоя чи ще чиясь?

– Ти прийшла, і тобі доведеться залишитися, – холодно відповів Х'ярго, – ти все чула.

– Чула, але чорта з два хто-небудь з вас мене отримає! Клянусь!

–  У тебе немає іншого вибору, люба! – глузливо відповів Ріас.

–   Ну так! Подивимося ще, коли проткну тобі щось осиновим колом!

– Почекай мене в кімнаті, – сказав Х'ярго. – Тоді поговоримо…

– Нема про що нам говорити!  

– Я відвезу її до Гаяла, –  вагомо сказав Ріас, не звертаючи уваги на гнівні крики Веди, – Нехай посидить там, поки триватиме нарада.

– Гей, ти оглух! Чи не зрозумів, що я тобі сказала?  –  У Веди і дихання перехопило від люті, від того, що ці двоє зовсім ігнорують її присутність.

– Я сам її відвезу! А ти иди, збирай свою нараду! – сказав Х'ярго незаперечним тоном.

Ріас нічого не відповів,  окинув Веду з ніг до голови проникливим поглядом і вийшов.

– На жаль, він має рацію. Навіть я не маю сили змінити того, що повинно статися, – пом'якшивши голос, промовив Х'ярго.