7.3

Шановні читачи!  Не забувайти підписуватися на автора та ставити лайки! Це дуже стимулює автора на написання нових історій!

Він злегка торкнувся пальцями одного з дзеркал і в ньому тут же, без жодних попередніх ефектів, відобразилося тепер уже знайоме Веді вечірнє місто – її місто. І триповерховий будинок з масивними колонами на вході та вітражними вікнами. У неї і подих перехопило.

– Класика жанру, – тихо розсміявся вампір, –  Дорог безліч, але через дзеркала, як і раніше, найлегше потрапити в потрібне тобі місце іншого світу. Щоправда, решті про це знати не обов'язково. Нехай будуть впевнені, що я роблю якийсь таємний і моторошно складний ритуал.

– Але ж це моє місто, – пролепетала Веда, – Ти збираєшся піти туди на полювання?

– Так! Разом з тобою! – відповів Х'ярго і несподівано штовхнув Веду в глиб дзеркала. 

Вона впала, немов у темний вир, пірнула, заплющивши очі і переставши дихати, а виринула вже з іншого боку  у просторому, м'яко освітленому під'їзді. Слідом за нею виринув і Х'ярго.

Він штовхнув вхідні двері. Ті невагомо і хитко, наче  уві сні, розкрилися.

Чорну громаду коридору перетинала тьмяна смужка світла. Веда, здавлено скрикнувши, кинулась на це світло і сильно вдарилася грудьми об прозору стіну, що відділяла світи один від одного.

Гнат сидів у кабінеті за увімкненим комп'ютером.

– Гнат! – несамовито закричала Веда, б'ючи долонями по невидимій перешкоді.

– Забудь. Цьому світу ти більше не належиш, тебе в ньому немає. Це не той шлях, якого ти так відчайдушно прагнеш. А він тобе не чує. Заспокойся та просто дивись! –  прошепотів  Х'ярго їй на вухо.

Веда повірила беззастережно і перестала битися, замовкла, дивлячись крізь прозору стіну на байдуже  Гнатове обличчя.

Її  всю трясло від страха,  а неможливість того, що відбувається, стискали серце, не давали дихати. Виходить, Гнат її не шукав зовсім, а спокійнісінько собі повернувся додому...

Він клацнув мишкою, мабуть, закриваючи сторінку, відкинувся на спинку стільця і ​​посміхнувся –  так, як умів тільки він. Потім простяг руку до різьбленого підвіконня і взяв звідти келих з вином.

– Що він святкує? Те, що мене більше немає у його житті? Я не розумію, я нічого не розумію… – безглуздо повторювала вона.

–  То це той герой, заради якого б'ється твоє серце? – глузливо спитав Х'ярго.

– Це якийсь міраж, цього не може бути…

Веда похитнулась на невірних ногах і ледь не впала, але Х'ярго дбайливо підтримав її.

Задзвенів телефон. Гнат повільно відпив ковток вина і лише потім відповів.

– Слухаю! А, Борику, це ти… Ні, все гаразд. Так, Ведалея злегка втомилася від усієї цієї концертної метушні, і забажала трохи відпочити… Ні, поїхала з міста… На кілька днів, швидше за все… Ні, я не можу дати її номер, вона просила її не турбувати… Кліп, ах так, я пам'ятаю… Ні, не хвилюйся, вона у чудовому місці. Так, передам... І ти  бувай здоровий...

У Веди оглушливо зашуміло у вухах.

– Схоже, твоєму герою чудово відомо, де ти відпочиваєш… – зі смішком промовив Х'ярго, – отож загартовуй характер, люба! А нам час. Тут для тебе  нічого не має.

– Ні, ти не розумієш… це абсурд, марення… Я повинна поговорити з ним… Може, то якийсь обман, галюцинація? Може, це ти обманюєш мене, Х'ярго, хочеш заплутати, заморочити голову, щоб я тобі повірила?

– Якщо й так, ти цього не дізнаєшся напевно… Так що краще нам повернутися, бо тут ти залишатися не можеш… Навіть у вигляді неприкаяного привида.

Веда з відчаєм подивилася в холодні глузливі очі вампіра. Шосте почуття підказувало їй, що це  правда, і Гната не турбує її доля, тому що він чудово знає, де вона зараз ...

Х'ярго прокреслив рукою повітря  і міцно взяв Веду за зап'ястя.

– Ходімо. Зможеш виплакатись у мене на грудях, – сказав він голосом, у якому тепер не було ні краплі сміху.

Вона кинула останній погляд на Гната, який спокійно допивав вино і приречено зробила крок слідом за Х'ярго в мерехтливу безодню дзеркального коридору.

– Ти знав! –  пробурмотіла вона, валячись на ліжко в кімнаті.

– Про що?

– Про те, що я побачу!

– Скажімо так: я підозрював. Дивись сама. Настав час виконувати пророцтво. Покликана відьма сильна, але без провідника вона не зуміє наблизитись до стежки... У минулі часи переход був значно простішим,  а тепер  – ні.

–  Стривай! –  Веда болісно скривилася, – Ти хочеш сказати, що Гнат навмисне викинув мене сюди заради виконання якогось безглуздого пророцтва? Що він завжди знав про моє нібито призначення?

– Мабуть, так… – відповів Х'ярго безтурботно.

– То він і шпильку мені для цього всунув? –  Веда мимоволі потяглася до коміра сукні, відтягуючи її від шиї, наче вона її душила і спробувала намацати пальцями тверді грані шпильки, а потім згадала, що шпильки немає, вона забула відстебнути її від майки, в якій гуляла лісом.