5.3

Поки служниці облаштовували для Веди зручності, та стояла біля ліжка Х'ярго і розглядала його обличчя.

Він, навіть сплячий, непереборно приваблював її, а той поцілунок –  палаючий  дотик льоду – досі турбував губи. Можливо, відлуння колишньої захопленості, попри все, все ще звучить у серці? 

Любов до Гната не заважала їй мріяти про вампірів, драконів і  усіляких там демонів пітьми. Чи могла уявити, що через сім років, вона все ж таки зустріне справжнього вампіра, і що від неї однієї залежатиме його подальша доля?

– Все готово, пані, – тихенько покликала служниця: невисокого зросту, смагляво-бліда дівчина з чорними, вологими очима і спитала якось підлесливо: – Вам ванну зараз набрати?

– Будь ласка, набери! – невпевнено посміхнулася Веда,  бо  розуміння того, що їй прислуговують, викликало почуття незручності.

– З пінкою?  

Веда не любила приймати ванну з піною, але погляд дівчини був настільки відданим і шанобливим, що вона погодилася.

– Давай із піною. А більше нічого, далі я сама про себе подбаю, –  додала рішуче.

– Адже ви зі світу людей? Я чула про нього багато цікавого! А правда, що…– заговорила служниця тихим голосом, але так і не встигла нічого спитати.

–  Не базікай, Тисіє, –  грізно прикрикнула на неї старша вампірка: величезна і кремезна, висунувшись із сусідньої кімнати, де вона збивала постіль, –  не відволікай панну!

– Вибачте! – прошепотіла чорноока, потупилася і швидко відступила.

"О, та тут ціла ієрархія!" – подумала Веда.

Кімната за ліжком виявилася невеликою, дуже милою, тільки  ворсистий, в  бордових плямах килим  на підлозі, виглядав, наче, підозрілим. 

В кімнаті було все необхідне: ліжко, тумбочка, круглий полірований стіл і стілець на гнутих ніжках, з високою різьбленою спинкою, а також душова з вузьким, під стелею, віконцем.

Веда провела долонею по шорсткій цегляній стіні, під якою стояло ліжко – стіна виявилася теплою. Ніжно-червона постільна білизна пахла ваніллю.

Вона дочекалася поки служниці пішли, нашвидкуруч помилася і переодяглася, вибравши з принесеного одягу вільну легку сукню з короткими рукавами, –  у вампірському підвалі топили на совість! Свій одяг акуратно склала на спинці стільця.

Їсти не хотілося, тому Веда просто випила склянку води з льодом і знову наблизилася до Х'ярго.

За її відчуттям, наближався вечір, але невідомо, як рухається час у світі вампірів – сонця тут не буває, тільки місяць. Це  зрозуміло. Вампіри без місяця існувати не можуть! Цікаво, чи він у них весь час повний?

Веда заходила сюди-туди по кімнаті, рахуючи кроки і насильно повертаючи свої думки до вирішення основного завдання. Будь-яка магія з часом втрачає силу – це факт! Минуло вже сімсот років. Чому прокляття досі діє? Може йому встановлено конкретний термін, який ще не вийшов?

Навряд чи гірські шамани сильніші за інших мешканців цього світу, раз не зуміли захистити свої володіння від непроханих кровожерливих гостей. До речі, а інші мешканці  тут є? І як цей світ називається? Має  ж бути в нього  якась назва!

Веда  зупинилась і уважно подивилася в гарне, нерухоме обличчя Х’ярго.

А хто сказав, що прокляття слід знімати голими руками? Якщо  воно накладено за допомогою підручних засобів, то й знімати його потрібно відповідно. Пригодиться все: атами, магічне коло, можливо, якась жертва, вода, вогонь, та й інша ритуалістика, здатна утримувати і спрямовувати енергію. А ще каміння! Гірські шамани, напевно, використали силу каміння. Ой-йо-йой! Та на всі ці експерименти з ритуалами та стихіями піде купа часу, якого вона не має.

– Ну і завдання ти мені задав, Х'ярго, – знову звернулася Веда до мовчазного вампіра, – Сам лежиш і чекаєш, поки тебе розбудять, а мені тут мізки ламай!

Вона стала в голові ліжка, розкинула руки долонями вниз і подумки окреслила в повітрі коло, укладаючи в нього себе і Х'ярго, потім уявила, що межі кола спалахнули синім полум'ям. Бачила такий обряд у якомусь фільмі, і він теж був застосований, щоб розправитися з одним давнім і дуже неприємним прокляттям. Щоправда, там відьма ще й немовля в жертву приносила і кров розливала. Але поки що бажано обійтися без таких ось крайнощів.

Десь за хвилину відчула, як її долоні почали горіти. Подібне вона вже відчувала, намагаючись концентрувати енергію в людському світі, але тепер все чулося набагато гостріше. 

Жар посилювався – його майже неможливо було терпіти. Прикусила губи і раптом помітила, що межі уявного кола почали виявлятися. Наступної миті долоні обпік такий нестерпний біль, ніби їх проткнули розжареною голкою.

Веда голосно скрикнула, відсмикнулася і зі страхом подивилася на свої долоні, які все ще палали, але не побачила жодних опіків.

– Ось, отже, як! – пробурмотіла, важко перевівши дух, – Авжеж, магія – штука серйозна... Але мені-то що тепер робити?

По наїтію поклала гарячу долоню на крижаний лоб Х'ярго. Може тепло, народжене магією, зрушить його оживлення з мертвої точки?

Не зрушило. Веда і так, і так переробляла заклинання, читала його з різною інтонацією та швидкістю; нарешті, відчувши жахливу втому та ломоту в тілі, плюнула і пішла спати. Події цього дня вкрай її виснажили, а ранок, як відомо, вечора мудріший. На щастя ні Дорліс, ні служниці її більше не турбували, зрозуміли, мабуть, що гості зі світу людей потрібна самотність.