Глава 2 Марення нічного лісу, частина 1

Шановні читачи!  Не забувайти підписуватися на автора та ставити лайки! Це дуже стимулює автора на написання нових історій!

Гонки на машині по нічному місту завжди невимовно хвилюючі. Гонки на машині по нічному місту навіюють невиразні мрії про те, що вже було і про те, що тільки має статися... Вони томливі і солодкі, тривожні як передчуття неминучої грози після задушливого травневого дня, вони сповнені азарту і передчуття чого-то невідомого, але дуже бажаного, пристрасного.

Особливо подобалася Веді та пізня година, коли місто затихало, вулиці його завмирали, позбавлені денної метушні та круговерті, і лише вогні реклами продовжували горіти дивним, привабливим світлом, а коли машина набирала швидкість,  то й вони починали мчати швидше, поступово зливаючись в одну мерехтливу золотисту смужку, схожу на якусь грань, що відокремлює реальність від примарного царства опівнічних мрій.

Веда відкинулася головою на спинку сидіння, зачаровано дивлячись на місто, що миготіло за вікном.

– Втомилася? – дбайливо запитав Гнат.

– Не передати як, –  млосно видихнула вона.

– Скоро будеш удома. Тобі нічого не потрібно? Можемо завернути в магазин.

– Не хочу додому! Поїхали до тебе!

Темна стрічка дороги, освітлена світлом далеких фар неслася, здавалося, в нікуди.

 – Я ще не закінчив те, що запланував.

– Ну і добре! – уперто гукнула Веда. – Краще я побуду одна в тебе, ніж у себе… До того ж ти повернешся… Коли ти повернешся?

–  Не знаю…

– Все одно! Їдемо до тебе!

Гнат мовчки повернула праворуч.

"Невже, у нього побачення?" – ревниво подумала Веда, придушивши сумне зітхання.

Безглуздо чіплятися з розпитуваннями, Гнат все одно нічого не скаже. А почни вона наполягати, то він, мабуть, і справді відвезе її додому, незважаючи ні на які протести.

– У видавництво надіслали книги на оцінку, і деякі з них здалися мені цікавими. Подивись, може, який сюжет надихне тебе на написання нової пісні, – сказав Гнат, завертаючи на подвір'я.

Вчора Веда поскаржилася йому, що голова її зовсім спорожніла, нічого путнього не вигадується, за два тижні – всього одна пісня, а це дуже мало, бо  їхня популярность шалено зростає.

– Здорово! Звісно, ​​подивлюся!

Гнат зупинився біля старовинного, триповерхового будинку з вітражними вікнами та масивними колонами.

 – Я не заходитиму, одразу поїду… ключ є?

Веда кивнула і вибралася із салону. Подивилася, як машина розвернулася і, блимнувши фарами, помчала  у світлу травневу ніч, потім набрала кодовий номер на дверях під'їзду.

Гнат не захотів купувати собі розкішний особняк у передмісті, де мали звичай селитися найбагатші люди міста, а продовжував жити у тій квартирі, яку Веда пам'ятала з дитинства. Та й машина в нього не першої свіжості. Порівняно з дорогими тачками його ділових партнерів, у яких і грошей поменше, – то взагалі відстій, як казав Борик.

Веда відчинила двері і увійшла до темного передпокою. Квартира, що складалася з п'яти кімнат, була простора, з високими стелями та величезною кухнею.

Ця квартира тепер викликала в душі Веди хоровод радісно-сумних спогадів про той щасливий час, коли вони жили тут удвох. Напевно, Гнат завжди здогадувався про те, що вона любить його  до нестями.

У коханні Веда зізналась йому у день свого вісімнадцятиліття. Вона навідріз відмовилася від грандіозного шоу на свою честь – не хотіла дорослішати, боялася, що доросле життя розлучить її з Гнатом… Після вечері в ресторані вони поїхали додому. Веда тоді сподівалася, що Гнат стане першим чоловіком у її житті і, можливо, – єдиним.

Але Гнат лише посміхнувся у відповідь. Він пояснив їй, що у світі існують речі, яким ніколи не дано збутися, ласкаво погладив по волоссю, поцілував у лоба і поїхав у справах, залишивши вдома одну. А потім поводився так, ніби й зовсім не було тієї боязкої спроби спокусити його.

Тоді Веда дала собі слово, що жоден чоловік, окрім Гната, не торкнеться її, і ось уже майже три роки того слова  дотримувала. 

Це давалось непросто. Веда була товариська, гаряча і чоловіки їй подобалися. Вона теж подобалася багатьом, серед яких траплялися гідні молоді люди, але далі поцілунків справа не просувалася. Та й поцілунки ті були, швидше, від розпачу, ніж від пристрасті. 

Коли до її обличчя наближалося чуже обличчя, а чужі руки намагалися намацати тіло під тканиною одягу, Веді чомусь ставало неприємно до нудоти, і вона жорстко обривала всі подальші наміри. Гнат безроздільно володів і її душею, і її тілом, хоч і не прагнув цього…

Прийнявши гарячу ванну і збудувавши собі бутерброд, Веда пішла до кабінету Гната і ввімкнула комп'ютер.

Незважаючи на клопітливий день і зовсім запаморочливий вечір, спати зовсім не хотілося, а втома від зробленної роботи була навіть приємна.

Веда відкрила сторінку видавництва і почала повільно перегортати рукописи, ліниво пробігаючи очима по тексту… Вампіри, дракони, кохання, пристрасть, кров, перепони і, зрозуміло, хеппі енд… Ні, не цікаво. Може, просто не той настрій? Треба б перечитати завтра, виспавшись як слід.