1.3

Декілька хвилин посиділи мовчки, захоплено потягуючи напої. 

Веда невідривно дивилася на вхід до зали, сподіваючись, що Гнат приїде раніше, скучить без неї так само, як вона без нього. Останнім часом вони часто розлучалися, Гнат їхав і не говорив куди. Остання його подорож тривала більше двох тижнів. Веда навіть злякалася, що він поїхав до якоїсь жінки. Вона звикла до того, що Гнат завжди один і не ставила запитань, хоча чудово усвідомлювала: такий шикарний у всіх відносин чоловік, не може залишатися без жіночої уваги.

Вона не розуміла, чому Гнат ховає від неї своїх коханок, але водночас була дуже вдячна йому за це. Інакше вона б, мабуть, померла від ревнощів.

Борик поставив пляшку на стіл і напружено морщачи лба, заявив:

– Для кліпу слід запросити більше інструментів! Нам потрібен вістл, ще одна флейта, може арфа.

– Друга скрипка теж знадобиться, – кивнула Веда, – Я подзвоню Наді в музичне училище... дівчата завжди готові підзаробити, а дівчата там талановиті!

– Так! Більше дівчаток! – замріяно закотив очі Володька, а Мілена зневажливо пирхнула.

– Скільки ж коштуватиме такий кліп? – запитав Сашко.

– Неважливо скільки! Ми заплатимо за нього самі. Зараз у нас є така можливість… – спокійно відповіла Веда, розуміючи, куди вітер дме.

– Але це дуже дорого, – обережно промовив Сашко, – не хотілося б зменшувати бюджет кліпу, хотілося б зробити все за вищим розрядом…

– Зробимо!

– Ведо, а Сашко правий! – з авторитетним виглядом заявив Борик, – може, візьмемо грошей на кліп у Гната, а коли розкрутимося, повернемо?

– Ні! – відрізала Веда, – Обійдемося своїми силами!

– Але ти все ж таки подумай! – з м'якою усмішкою сказав Борік, дивлячись на її рішуче сердитий обличчя.

Веда знизала плечима і машинально закинула в рот жменю очищених фісташок.

Немає про що думати! Гнат і без того витратив на її шалений задум величезні гроші, не назвав його безглуздою ідеєю, не посміявся. Так, успіх їх знайшов, але ж  могло бути й інакше! Таких прикладів теж безліч.

Веда ніколи не потребувала грошей. Її прийомні батьки були людьми забезпеченими, та й Гнат не скупився на подарунки, розваги і  усілякі подорожі. Але їй завжди хотілося довести Гнатові, що вона й сама в змозі досягти успіху, тому що важливіше за всі подарунки та подорожі – та довіра, що встановилася між нею та Гнатом чи не з самого її народження.

Гнат знав усе про неї, і Веді дуже хотілося теж знати все про нього, але вона розуміла: у житті того, кого вона так довго і безнадійно любить, є таємниці, які вона, мабуть, ніколи не розгадає.

Ці таємниці ніяк не давали їй спокою, і вона була впевнена: саме вони не дозволяють їм зблизитися так, як їй би того хотілося.

Ігри на скрипці Веда почала вчитися ще в дитинстві, на вимогу прийомної матері, і – захопилася. Потім з'явився інтерес до гітари. Ідея створити свою групу прийшла до Веди у старших класах школи. Та ще й голос... Її голос захоплював кожного, хто чув, як вона співає. Його називали неземним, нереальним, чарівним, немов світло повного місяця.

Усі учасники гурту мали музичну освіту. Окрім Борика. Цього безшабашного гітариста-самоучку Веда підібрала на вулиці, почула якось, як він грає під грибочком для дворової компанії.

Спершу вони тихенько репетирували у стінах музичного училища. Слухачами їх були інші учні та викладачі. Але незабаром там стало тісно.

Веда намагалася організувати рекламу новонародженої фолк-рок гурту “Веретено” власними силами, але результатів це не дало. Потім їй дали зрозуміти, що якби вона добре не співала, без серйозних інвестицій  її ніхто не почує і не оцінить.

Серйозні інвестиції – це гроші та, безсумнівно, зв'язки. Веда оцінила можливості і зрозуміла, що якщо вона почне звертатися до високопоставлених приятелів Гната лише від свого імені, то про це миттєво стане відомо. Вона не захотіла грати в дурну гру: "а я вже доросла дівчинка", тому чесно зізналася Гнатові у своїх бажаннях та намірах.

Вже за місяць вони дали свій перший концерт у невеликому, але престижному молодіжному клубі. Їх почули, про них заговорили.

Тому Веда щиро вважала, що Гнат допоміг їм достатньо, і тепер групу можна рухати власними силами.

Пальці Борика торкнулися під столом її стегна, і сам він нахилився до неї ближче, дихаючи запахом вишні та алкоголю.

– Відчепись! – звично відмахнулась Веда.

–  Але чому? Ти ж знаєш, що я в тебе закоханий… – забурмотів Борік, намагаючись потертися обличчям об її розпущене волосся.

Веда відсторонилася з безнадійним зітханням.

Пристрасні почуття Боріка нервували, нехай він  і виявляв ці почуття дуже рідко – боявся перегнути.

Хоча, насправді, Борік хлопець що треба: приємної зовнішності, привабливий, дотепний,  на додачу ще й – спортсменом. І якби серце Веди не було навіки віддано іншому, то Борика вона б, напевно, помітила.

– Твій день народження! – наполягав Борик. – Саме на літнє сонцестояння. Поїдемо на природу, розпалимо багаття, замкнемо коло сили…