Глава сімнадцять: Лист Максима

Сергій допомагав мені в цій справі. Він був ледь не правою рукою Нестеренка, дякую йому за допомогу.

Адже без нього цього всього не вийшло б провернути.

Отже, керівництво було шоковане, адже Нестеренко мав ідеальну репутацію. Але зло має різні обличчя та стать...

Щодо серійних убивств, то батько Влади справді був непричетний. Він побачив жінку в людному місці та вирішив, що їй погано, і хотів допомогти. Але опинився не в тому місці й не в той час. Тож молодий та чесний Нестеренко не хотів садити невинного. Адже вбивця — він...

Тож він допоміг чоловікові з усією душею — як добра та чесна людина. Він і до церкви щонеділі ходив. Справжній вірянин...

Тож чому наш вірянин убивав і чому саме блондинок?

Насправді все легко та буденно. Він був самозакоханим нарцисом і кохав дівчину, яка була блондинкою, але та його "зрадила"... А насправді їй просто набридло жити в гіперконтролі.

І так вона вижила. Він її не вбив. Але шукав її в тих блондинках. А чому саме так прикрашав? Бо він естет та начитався книг.

А так цікаво: Марина — шатенка, а його дочка Христина — руда.

Тож його жінки були в безпеці...

А його син обожнював стежити за людьми, і любий татусь цим трішки скористався.

Щодо Влади, вона була справедливою, розумною жінкою. Вона досягла за свої роки роботи висот... Але, на жаль, її амбітність та жага справедливості зіграла з нею жахливий жарт.