Глава одинадцять: Роз'яснення

Любі читачі! Я впевнена, ви розгубилися і не розумієте, хто такий Микита Нестеренко? І які припущення має Влада? Думаю, потрібно повернутися трішки раніше в часі – десь тижні на два. Отже, почнемо:

Був сонячний день. Влада з Максимом обговорювали хід справи:

— Владо, до нас нового керівника призначили. Начальство каже, він допоможе в нашій справі.

— Цікаво. І хто це, відомо?

— Так. Нестеренко Микита Мстиславович, раніше він уже був причетний до розслідування цієї справи. Але тоді він був юним студентом, який виправдав невинного чоловіка. Зараз він наша «місцева знаменитість», розслідує важкі, а іноді дуже давні справи і доводить їх до кінця...

— Хм, комуніст, красень, авторитет, розумничка і просто мамина радість, і татова гордість. Наш новий керівник? — іронічно відповіла Влада.

— Ахах, саме так!

За своїми спинами вони відчули чийсь кашель та високий чоловічий голос:

— Кхмм, мамина радість та татова гордість, тут. Радий познайомитись, колеги!

Влада та Максим обережно повернулись. Максим закляк і не знав, що й сказати. Перед ними стояв високий, середньої тілобудови чоловік, який, незважаючи на вік, мав гарний зовнішній вигляд. Легка сивина на скронях, підтягнуте тіло у поліцейській формі, тонкі риси обличчя, гострий, пронизливий погляд створювали контраст із сірим кольором очей, також мав горбинку на носі.

Першою перервала мовчання Влада:

— Добридень, Микито Мстиславовичу! Приємно познайомитися з такою авторитетною особистістю, як Ви. Сподіваюся, ми обов'язково знайдемо спільну мову, і наша спільна робота буде продуктивною.

— Владо, а ви дипломат! З Вами ми точно знайдемо спільну мову у продуктивній праці. Але не потрібно мене «боготворити».

— А звідки ви знаєте моє ім'я?

— Ваш друг допоміг.

Максим усе ще мовчав.

— Владо, чи не могли б Ви ввести мене в курс справи? Ви більш говірка, ніж ваш друг. Будь ласка.

— Звичайно. Але не в коридорі, ходімо до кабінету, і мій колега піде з нами. Адже ми працюємо разом. Ми Біба та Боба.

У кабінеті герої вводили свого керівника в курс справи, але Влада згадала його... навіть сивина та зморшки з віком не змінили рис його обличчя, а Максим підтвердив її здогадки. Їхньому керівнику вже за сорок, але вона пам'ятає. Він виправдав її батька. Коли Влада була маленькою, саме він тоді їй сказав, що її батько не винен і він допоможе йому. Саме він став для неї прикладом та зародив у ній бажання стати юристом. Вона його впізнала, але тоді він був молодим. Цікаво, а він теж її впізнав?

Пройшли дні, а за ними – тижні, далі – місяці. Робота з Микитою Мстиславовичем була приємною, продуктивною. Але щось було не так: вони, здається, швидко просувалися, але докази то зникали, то з'являлися, свідки в присутності Микити Мстиславовича не хотіли говорити. Це був великий «червоний прапор» для наших Бібки та Бобки. І вони вирішили стежити за новим керівником.І ось тижні два тому до Влади зателефонував Максим і стривоженим голосом повідомив, що має дещо на керівника.

Він передав їй копії документів, які підтверджували, що Микита Мстиславович не «святий» у поліцейській справі і не такий чесний. Він причетний до вбивств і до самого маніяка. Можливо, навіть він сам ним є. Також, щодо Дениса? Після розмови з ним вона все пояснила Максимові, і той теж підозрює щось дивне. Можливо, хлопець знає більше...