Глава десять: Небезпека

Прокинувшись вранці, Влада відчула дивне передчуття: вона вже звикла до інтуїції, якій безсумнівно довіряла.

Зібравшись до поліцейського відділку, дорогою вона відчула, як за нею стежать.

Коли підійшла до машини, відчула чийсь гидкий подих.

«Господи, невже це той мерзотник, що погрожував Денису і писав мені?.. Вчора я переглянула нові документи, які мені тиждень тому передав Максим. Здається, я знаю розгадку, але потрібно поговорити з Максом...» — подумала Влада.

Вона обережно хотіла повернутися, але... отримала удар по голові.

Темне підвальне приміщення якоїсь занедбаної багатоповерхівки або ж гаража. Там було темно, голова боліла страшенно, та що там голова... боліло все тіло. Влада розуміла, що вона в небезпеці, а навколо неї — непроглядна темрява. Вона намагалася вигадати, що робити, але, на жаль, це все, що вона могла робити, адже її руки були міцно зв'язані, тіло страшенно боліло, і вона сиділа на підлозі.

Здається, вона почула якісь голоси, але то була не реальність. Вона настільки заглибилася в справу, що почала марити. Колеги помічали, що вона подовгу дивиться в одну точку або чує якісь голоси, хоча насправді всі мовчали. Їх це почало хвилювати, адже її слова були не просто роздумами вголос. Спочатку вони просто заважали, а далі почали лякати.

«Вбивця серед нас. Вбивця попереду», або ж «Я краще знищу цей чортів відділок, але посаджу Нестеренка». — Часто чули її колеги, і це було ще найкраще, що вони могли почути.

Але зараз вона чула це: «Дурепо, як ти могла так вляпатися? Невже ти справді думала обдурити Нестеренка? Дурепо самовпевнена!» На її очах з'явилися сльози, вона занурилася в ці думки. Вона опустила голову, занурившись у самокритику. Влада почула, як щось відчиняється, і на її волосся потрапило світло від вхідних дверей. Вона швидко заспокоїлася та підняла голову, щоб побачити, що це. Але змогла лише прошепотіти стривоженим голосом:

– Нестеренко Микита, це ви?..