Глава восьма: Театр абсурду.

Наступного дня Влада вислизнула з містечка, що стало для неї не просто місцем, а справжнім мішком з тарганами, де кожен погляд і кожен шепіт відчувалися як бридкий дотик. Вона їхала до Києва, і це було схоже на ковток свіжого повітря. Проте, легкість швидко змінювалася гіркотою – залишати матір з розворушеними ранами, які Влада, сама того не бажаючи, відкрила, було нестерпно. Прощання минуло надто звично, надто буденно щоб бути правдою в цьому театрі гротеску, що став її життям.

У машині Влада знову перебирала в голові  шматочки пазла які пахли кров'ю. "Справа стає все цікавішою... і смердючішою. Отже, у нас є Ната, наша "паїнька", яка, виявляється, не просто любить гострі емоції, а, мабуть, живиться чужим болем. " Добра " тітонька Марина, яка в психушці... була. Зійшла  з розуму через нерозділене кохання . І в неї є донька. Денис– самогубець. Пожежа, яка зруйнувала все, крім, здається, чиєїсь злої волі..."

Приїхавши до відділку, Влада зустрілася з Максимом. Він виглядав так, ніби сам щойно вийшов з пекла звітів та бюрократії. Так і було насправді. 

— Як пройшла зустріч з матір'ю? — запитав Макс, його голос був напрочуд буденним для її внутрішнього апокаліпсису що давно пожирає їй з середени.

— Болюче... Знаєш, просто старі рани краще не чіпати. Вони хоча б не гниють так відкрито. А десь всередні тебе і тільки ти про них знаєш. Розкажи краще про нашу зірочку, Нату. Вона ж, мабуть, на небі потрапила до раю. 

Макс похмуро посміхнувся. — Ну, не зовсім янголів та до раю потрапила наша " зірка". Вони з Марком не просто продавали наркоту. Для нього вигода була не тільки гроші, які потім Ната з братом повернула так, що батьки й не знали. Була інша, куди цікавіша вигода.

-Овва, і як це так наша принцеса і не в раю? - і яка ж вигода? - нетерпіння Влади зростало, як пухлина раку. 

— Як виявилося, Марк з Натою дружили... і були справжніми грозами коледжу. Знаєш, такий собі диявольський дует. Ось така пай-дівчинка Ната. — Макс розвів руками.

-— Овва, оце так поворот! А мені вона здавалася милою... Ну, знаєш, як цуценя з порожніми очима, що ось-ось вкусить за горло, але ти ще не здогадуєшся, — Влада гірко посміхнулася.

— Тож слухай далі, це стане ще "миліше" і так " солодко і пухнасто"... Одного дня до них у коледж поступила дівчинка, її звали Христина, приїхала з Німеччини разом з мамою. Про матір я теж пошукав інформацію, так ось... мати Христини — Марина Баб'юк.

Почувши це прізвище, Влада відчула, як холодний струмінь пробіг по спині. — Прізвище мами до заміжжя з татом... Але може бути збіг, правда? Ми ж віримо у випадковості, чи не так? Розповідай, що далі... не тягни кота за... хвіст. 

— Марина Баб'юк приїхала на декілька днів, знову працює психіатром. Іронія долі, чи не так? Але зараз не про неї... — Макс зробив паузу, ніби зважуючи кожне слово. — Так ось, як розповів Марк, Ната зненавиділа Христину. Просто за те, що та краще виглядає, одягається, навчається. Звичайна заздрість, знаєш, те саме почуття, що здатне перетворити людину на чудовисько.

-А можливо вона була чудовиськом..просто з приємною зовнішністю і маскою " милої та привітної дівчинки відмінниці, гордості батьків, улюбленою сестричкою, популярною серед однолітків".

Влада провела рукою по обличчю. — Батьки Нати та Дениса не були бідними. Навіть навпаки, у них дача за Києвом, трикімнатна квартира в центрі... та й зовні не сказала б, що Ната якось обділена. А за розповідями брата, то взагалі вони її обожнювали... Тож, це не бідність чи відсутність уваги. Це щось інше. Щось темне.

— Хмм... — Макс кивнув, його погляд став важким. — Тож слухай далі... Ната ненавиділа Христю. Але замість того, щоб просто ігнорувати, вона стала нібито її "подружкою". Заманила наївну дівчинку на тусу. Накачала наркотою... — він зробив паузу, і тиша в кабінеті здалася оглушливою, — ...і віддала своїм друзякам. А ті зґвалтували бідолашну.

На обличчі Влади не залишилося ані грама гумору. Лише лють і огида. — От стерво... Це вже не театр абсурду, Макс. Це кривава драма. І я відчуваю, що ми тільки відкрили її першу сцену.

-"Оплески"-сумко з гіркотою сказав Макс.