Глава четверта: Самогубство Дениса

Денисе, тобі потрібно поїхати з Києва а можливо, взагалі з України. Закордон краще як найдалі від України, будь ласка я дуже прошу тебе.. - стурбовано сказала Влада. 

-Чому Владо? - запитав заляканий Максим. 

Влада трясущимися руками показала Максимові записку. 

-Влада має рацію. Денисе, скажи батькам, що ви в небезпеці — і ти, і вони. Їдьте з Києва в безпечне місце. Повідомте лише вузьке коло людей, куди саме ви їдете. Лише найближчим. Мало кому розповідайте, що коїться — я б сказав, нікому, — сказав холодним голосом Максим.

Усередені Максима все переверталося, йому було страшно, але він цього не показував цього- мужньо тримався. За роки роботи в поліції він і не таке бачив. 

-Денис, зателефонуй батькам прямо зараз. Поясни ситуацію і тікайте.. - сказала Влада. 

Денис так і зробив. Але він почув неприємну правду. 

-Як це? Як Ната пропала..-злякано сказав запитав він. 

Але взяв себе в руки, і, коли поклав слухавку, то глибоко вдихнув і сказав:

-Наталя пропала, ви щось знаєте про це? 

-Так.- Сталевим голосом сказав Макс. І продовжив:

-Сьогодні знайшли її тіло. Тому ми і просимо втікти вас якнайдалі з Києва. 

-Татову машину підпалили сьогодні вранці о 8:30 ранку. Тата не було всередені. Всі живі. Про це розповіли сосіди. - З комом в горлі видавив із себе Максим. 

-Співчуваємо вашій втраті.. - сказала Влада. 

-Дякую. Ми з батьками поїдимо до Туреччини до брата мого тата. А сьогодні в село до родичів за місто. Я надам вам потрібні контакти щоб ви могли зв'язатись з нами якщо потрібно...знайдіть того виродка що вбив мою сестричку. - Повідомив Денис. 

Коли Влада і Максим поїхали дізнаватись алібі колишнього Нати, виявилося, що він "чистий" — у цій справі він не винен. Так, були бійки з іншими, але це вже його особиста справа. До справи Нати це не має жодного значення.

По дорозі задзвонив телефон Влади. На екрані — номер Дениса. Вона взяла трубку.

-Денис? — обережно сказала вона.

Але в слухавці була не його відповідь. Голос жіночий. Схвильований, зірваний, у кожному слові — паніка, відчай і біль.

— Це мама... Денис… Денис ледь не наклав на себе руки!.. — вона ледве вимовляла слова, задихаючись від сліз.

Влада завмерла, пальці стиснули телефон так, ніби хотіли втиснути його в долоню.

— Що?.. Як?! — прошепотіла вона, вже наполовину здогадуючись, але відмовляючись повірити.

У машині Влада тримала телефон біля вуха. Голос матері Дениса тріщав у слухавці, зривався, захлинався риданням.

— Ми встигли... Господи, ми встигли… Він повісився на горищі… Я побачила, що він не виходить… Щось відчула, просто… і пішла шукати. Ми його зняли… Швидка вже тут…

Максим подивився на Владу. В її очах були сльози — живі, гарячі, справжні.

— Ми маємо знайти цього покидька, — сказала вона стиха. — За Дениса. За Наталю. За всіх.