Глава сьома: Таємниця зруйнованих доль минулого

Влада вирішили не гаяти час і поїхати до матері на наступний день. Їхати потрібно було в рідне містечко, Влади від Києва воно було й не так далеко. 

Їй конче хотілося розпитати маму про історію з Мариною. Розповідь матері про пожежу та фотографії ніяк не сходилися в часі. Мама розповідала, що пожежа трапилася, коли їй було десять років. А на фото їм обом, здавалося, вісімнадцять. "Ото вже ці жіночі хитрощі, — подумала Влада, — щоб виглядати старшими за свій вік. Хоча, якщо на кону справжнє життя, то, мабуть, вісімнадцять виглядає переконливіше, ніж десять. Бо хто ж віритиме дитині в розпал полум'я?"

Влада повідомила свого колегу Максима що йде до матері у справах, тому сьогодні вона не хотіла б втручатися в інші справи. Наскільки Владі зараз відомо, то з Денисом все добре і він йде на поправку швидко. "Добре, що Денис оговтується, — подумала Влада. — Його свідчення можуть пролити світло на багато речей, якщо, звісно, він не вирішить і далі скорочувати собі роки життя після звістки про смерть сестри. Це ж треба, так швидко, і вже майже на тому світі. Бідні батьки ледь не втратили двох дітей".

Але коли Влада йшла до машини, вона почула, як дзвонить телефон. Це був Максим. 

Владу це роздратувало, вона ж просила не турбувати їй.  Вона ж просила не турбувати! "Ну звісно, — буркнула собі під ніс, — коли тобі потрібен спокій, обов'язково з'явиться якийсь надважливий дзвінок. Мабуть, хтось вирішив померти згідно з розкладом, і це не вкладається в мій план". Вона взяла себе в руки й підняла слухавку. Спокійним голосом сказала:

-Ало 

Голос Максима був стурбований і він сказав:

-Я не хотів тебе відволікати але ми допитали Марка..так ось наша Наточка не була такою вже і пай- дівчинкою. 

-І що вона накоїла? - запитала схвильована Влада, відчуваючи, як її поїзд до мами починає з'їжджати з рейок. "Сподіваюся, її злочини не обмежувалися тим, що вона крала квіти з клумб чи, ще гірше, душила сусідських хом'яків. Бо якщо там щось банальне, я просто згорю від нудьги".

-Продавала наркоту. Краще тобі приїхати завтра і все дізнатись... А сьогодні ми Марка візьмемо і в кайданки бо справа все цікавіша і цікавіша.. 

-"Цікавішою? — подумала Влада. — Так, звичайно, для нього це цікавіше, бо він не мусить потім розгрібати гори паперів. А мені ж, мабуть, доведеться перечитати всю історію світової наркоторгівлі, щоб зрозуміти, хто тут був "пай-дівчинкою", а хто "генієм злочинності". Ось тобі й відпустка до мами!"

-Гаразд. Я зрозуміла..бувай. -Влада кинула слухавку і поїхала до мами. Дорогою вона думала про тее, як почати розмову з матір'ю..

Влада приїхала до рідного містечка вже під вечір, і кожен метр, що наближав її до нього, посилював знайомий, гнітючий дискомфорт. Маленькі містечка її душили, як старий, тісний комір. Де всі один одного знают. Тут, здавалося, саме повітря було важким від чужих поглядів і пліток, а кожен куток зберігав відлуння минулого, від якого Влада так завзято тікала. Вона не любила згадувати ані своє дитинство, ані роки навчання тут, і тим паче — все те життя, що вона так прагнула залишити позаду. Це місто було для неї як старий, натертий мозоль, що болить при кожному кроці. Не те, що в Києві де тебе ніхто не знає і ти легко зливаєшься з толпою. 

Мати Сніжана, зустріла її на порозі з теплою посмішкою, міцними обіймами та ароматом свіжої випічки, що розливався по всьому будинку. Все як завжди. - Вона завжди була рада бачити свою доньку, як і кожна матір. 

- Моя дівчинка приїхала! Заходь швидше, я вечерю приготувала. Напевно, зголодніла в дорозі, — заклопотано щебетала Сніжана, проводжаючи доньку до вітальні. Влада посміхнулась, їй мама завжди намагалась дати все найкразе для своєї доньки і замінити їй батька. Але вона ніколи не замінить батька..тому що вона мати і свою роль матері вона виконувала на відмінно. Ось батька в житті Владі не вистачало..Вона вже доросла а рана досі болить.

-Мам, усе так смачно пахне, — Влада обійняла її ще раз. — Але мені треба з тобою серйозно поговорити.

На обличчі Сніжани промайнула ледь помітна тінь. Вона кивнула, запрошуючи Владу за стіл. Вечеря минула в звичних розмовах: про новини в містечку, про роботу Сніжани в успішній фірмі, про Дениса, про якого Влада обережно згадала, стежачи за реакцією матері. Сніжана лише коротко зітхнула, відмахнувшись, мовляв, "бідолашний хлопець". 

Коли зі столу було прибрано, і вони сиділи в затишній вітальні  біля каміну з чашкою трав'яного чаю, Влада вирішила, що настав час. Вона тяжко вдихнула її сердце калатало але вона взяла себе в руки і сказала: 

— Мам, пам'ятаєш, ми нещодавно говорили про пожежу? Ту, що трапилася багато років тому?

Сніжана здригнулася. Її руки, що стискали чашку, ледь помітно затремтіли. Вона відвела погляд.

-Владо, навіщо тобі це? Це ж так давно було. Навіщо ворушити минуле? Я вже розповідала цю історію дуже багато разів,- Я думала ти її вже вивчила напам'ять. 

-Тому що це минуле, здається, ожило, мам. І воно пов'язане зі справою, над якою я зараз працюю.

Сніжана різко глянула на доньку, її очі були сповнені суміші страху і докору.

— Яка справа? Невже ти знову влізла в щось небезпечне? Я ж просила тебе... Твоя робота, вона ж...

— Мам, будь ласка, — Влада взяла її за руку. — Це важливо. Ти розповідала, що та пожежа сталася, коли тобі було десять. Але я підняла архіви і знайшла  фотографію, де ти з Мариною. І вам там обом на вигляд вісімнадцять. На іншій стороні фотографії було написано : " Я і Марина . Києв. Літо. Червень". - Мамо, хто ця Марина? 

Сніжана замовкла, її обличчя зблідло. Вона намагалася вивільнити руку, але Влада міцно тримала її. На очах матері виступили сльози.

— Я... я просто хотіла забути, Владо. Це був жах.

-Мамо, розповідай від цього може залежати бато життів. Але чому ти збрехала про вік? І чому на тому фото ти саме з Мариною? Вона ж та сама Марина, що з родини... Дениса і Нати? Їхніх батьків?

Сніжана гірко заплакала, закривши обличчя долонями. Вона розхитувалася вперед-назад, ніби намагаючись заколисати власний біль.