Два мідяки.

— Я буду платити по два мідяка за кожен винесений з міста мішок лайна!

Від ціх моїх слів, натовп зненацька завмер. Плямкнуло на всю площу, ба щелепи в усіх повідпадали. Стало чутно як в склепах півста поколінь лордів цього проклятого міста заворушились надгробки. Ба кожен з тих мерзот перевернувся в своїх могилах.

Еріс спершу з подивом витріщилась на мене, а потім очі її запалали від захвату.

Гільберт прийшов до тями подивившись на Еріс на мене і знов на Еріс.

— Мідяки за винесений мішок лайна? --- звернувся він до Еріс не вірячи власним вухам.

— Два мідяки, — радісно підтвердила та.

— Мара — лорд цього міста! Чому не десять батогів, за кожен знайдений в місті мішок лайна?

— Дурень! Кожен мідяк що потрапить до злидаря піде в корчму. Срібний з корчми, потрапить до коваля, по ремонт котла, або ж до купця, по новий черпак, до тесляра за ремонтований пол, до лісоруба за ввезений ліс…

Еріс перевела подих і жваво продовжила:

— Тож всі ті заробки золотом осядуть у торгашів. Торгаші знов припливуть з тисячами суден аби торгувати платячи місту податки!

Гільбертові очі теж запалали від розуміння:

— Навіть десять тисяч батогів не наженуть суден з товарами в порт міста! Твоя господиня мудра!

— І щедра! — Еріс пихато задрала носа. Але через мить вхопила мішка видивляючись де на вулиці більше лайна.

"І тупувата", — додала я про себе, ба насправді бачення Еріс було набагато ширше за моє. Ну що тут вдієш, математична база економіки завжди була складніша ніж у квантовій механіці.

Насправді я проаналізувала землі навколо міста і збиралася відновити їх родючість.

Еріс ще щось вичитувала Гільберту, вимахуючи перед його носом морквою, ледь не тикаючи йому в носа.

Її віслюк, що виглядав так, наче давно жити не хоче, зваблений морквиною нашорохав обидва вуха, і хижо та тихо підкрався до Еріс зі спини.

Морква то зникала з його поля зору то зʼявлялася знов. Вгадавши ритм віслюк підставив щелепи так що морква сама вскочила йому в рота і радісно хрумкнув, відкусивши у самих пальців Еріс.

Та застигла на мить і верескнувши впустила з пальців недогризок, що віслюк негайно вхопив клацнувши зубами так що той і до землі не долетів. Гільберт реготав. Жартівливі стусани Еріс, тільки сміху йому додавали.

Я посміхнулася. Ця пара розумників вже зійшлися так, як колись я з Мареком.

— Мудрість пані Еріс не поступається її чарівності, — видав Гільберт спритно ухиливши усміхнену пику від наступної морквини, якою озброїлась Еріс.

Та, як зазвичай зашарілась, і сховала моркву за спину, припиняючи бійку. Віслюк, що було втік, знов хижо озирнувся, і завмер рахуючи шанси.  

— Це мудрість моєї господині! Навіть не знаю, — додала Еріс задумливо, — Чи змогла б я все лайно цього міста продати в раби, аби всі виручені гроші витрачати на справжнє лайно.

"На компост" — подумки виправила я, проглядаючи у Нани схеми компостних ям і підбираючи відповідні культури бактерій для них.

Судячи з галасу що знов підняла та трійця, віслюк знов вдало отримав своє. Мій вихід за місто і так нагадував свято бо гамір збудженого натовпу що слідував за нами і так не вщухав.

Зінара змахнула правицею і варта відкрила браму випускаючи нас до чаклунок за містом, що вже везли мішки мідяків. Гамір підсилився бо почалася ледь не бійка у арби з мішками що везли з порту.

В ямах злидарі ще махали лопатами, але радісно і завзято, ба вже майже відробили свої копійки і вже уявляли собі як їх витрачатимуть.