Скума і спогад

Еріс волокла свій мішок скуми по бруківці, наче мураха, що везе зернятко вдесятеро більше за себе. Мета була чіткою — найшикарніша пекарня міста, та сама, де пахло ваніллю та дорогим мигдалем, а вітрина сяяла позолотою.

Власник, пихатий кондитер на ім'я Роджер, спочатку гнав її геть, брязкаючи замком на скрині з борошном. Але Еріс не відступала. Вона не пропонувала, вона демонструвала. Розсипала кілька ягід на полицю, де вони горіли начебто крихітні рубіни.

— Це смак гір, пане. Смак, який може зробити торти та випічку унікальними. Чимось таким, чого ще ні в кого не було! А ще, ця в’ялена скума, не псується …

Кондитер Род лише бридливо помахав Еріс забиратися геть.

— Ну і добре! Ти мав нагоду! А тепер я дам її пані Сарі, що тістечками мене на халяву пригощала.

Род, людина вочевидь жадібна, почув слово! І слово те було конкуренти! Він на мить завмер. Спробував ягідку. Потім другу. Його обличчя прояснилося. Він угледів у своїй уяві розлючене обличчя Сарі, коли він виставить у вітрині цей дивовижний продукт.

— Точно не псується? — перепитав він, вже беручи до рук гілку.

— Роками, — присягнула Еріс. — Мов дорогоцінне каміння.

Угода була укладена миттєво. Мішок, що коштував Еріс лише обіцянок, був проданий по три срібні за гілку.

Аж коли Род розрахувався, якась підозра почала морщити його чоло:
— А чому мені? Чому ти не зайшла спочатку до Сарі. Вона ж тебе, кажуть, частувала своїми булками на халяву?

Еріс повільно обернулася на порозі. Очі її мстиво спалахнули.

— Вона частувала. А ви — гнали. Але Світло все бачить. І за добро платить добром. Тепер оці добродійки, продадуть всю свою скуму Сарі. Майже за безцінь!

— Ходім-но шановні я вам шлях покажу! — Еріс розвернулася і потягла Зінару за собою.

Обличчя кондитера спотворив жах. Жах втратити монополію переміг його здоровий глузд, тож він кинувся до Зінари і купив в неї, все що залишилось, по три срібні за гілку. Мстиво посміхаючись до Еріс, що спостерігала здаля.

— Продала за три! Тож гроші діли! — мала знов простягла до Зінари долоньку. Зінара знов почала торгуватися. Проте Еріс і тут своє отримала: пообіцявши, що товари чаклунок вона допоможе продати, звісно за невеликий процент.

Зінара на мене лише ошелешено подивилася, тож я схвально кивнула. Здається, що Еріс, на відміну від нас, вже справжня акула ринку. Тож решта дня пройшла в шалених торгах.

— Хвали мене, володарко! — звісно всі гроші Еріс піднесла мені, як та кішка що хизується живим, ледь придушеним пацюком. От тільки, вона вивалила мені кілька мішків срібла, міді, а ще й один мішечок золота.

— Еріс, так ми привеземо більше грошей до форту Марека, ніж золота що з форту вивезли. Я гладила Еріс по голові, поки та з захопленням пояснювала мені кожну свою “операцію”, за той тиждень, що чекала на мене.

Ще й Кошенятко, дивився на малу з щирим захопленням:

— Ти... ти просто геній, — вимовив він, зберігаючи на обличчі вираз щирого шанування. — Як ти все це придумала? Ніби... ніби ти не дитина, а старий, мудрий павук, що сплітає павутину для своєї здобичі.

Ті слова Кошенятка повісли в повітрі, наче удар дзвону. Еріс завмерла. Її тріумфальна посмішка згасла, наче її здуло холодним вітром. Очі налилися сльозами. Вона ледь стримувала сльози:

— Пам'ятати... і пригадати... це різне, — шепотіла вона, — Пам'ятати — це знати, що він був. А пригадати... це знову відчути, як він регоче. Як вчить мене рахувати монети. Як вчить, що жадібність — це пастка, а ринок — море, де розумний рибалить, а дурень тоне ...

Вона не витримала. Гіркі, важкі сльози, яких ніхто від неї не чекав, прокотилися по її щоках. Весь її хитрий, впевнений у собі вигляд розсипався на скалки — розлився океаном безмежного  горя. Всю ніч вона плакала, здригаючись в моїх обіймах.