Місто і відьми

Західні ворота міста широко розчинили для Мари Засновниці. А от мої супутниці… Люті вершниці на бойових козах, викликали жах у пересічних громадян. Дівчата не знімали рук зі зброї, і дивилися на кожного з сумішшю виклику та презирства. Кози відчували настрій вершниць і погрозливо дріботіли на цирлах.

— Відьми! Відьми!

— Не витріщайся бо блискавкою по макітрі навернуть!

— Бігом в лавку ховайся! Вони чоловіків гвалтують а хлопчиків крадуть…

— Мамо, пустіть моє вухо, хай мене ліпше вкрадуть, — верескнуло якесь хлопченя і всі двадьцять найманок з цікавістю озирнулися на малого вередуна, що з переляку затремтів і трохи не обмочився.

— Кхм! — кашлянув моє Кошенятко, зверхньо дивлячись на своїх супутниць.

Потім презирливо фиркнув, одвертаючись і промовив в нікуди: — Збоченки.

Всі молоді найманки зашарілись, а трохи старші, цинічно посміхалися, змовницьки перезираючись. Руда Зінара скочила з кози і витягши з торби гілку сушеної скуми простягнула хлопчикові

— Ми вибачаємось, що налякали. На, спробуй — це солодощі. Кажуть, тут таких нема.

Хлопчина завагався: втекти, чи схопити вибачення, тільки після того втекти. Мати вже відпустила його вухо, трохи відсахнувшись. Проте посмішка Зінари була щира та лагідна. А прозорі сушені ягоди скуми виглядали напрочуд смачно.

— Бачиш, всім нам соромно, — заохотила малого Зінара, відірвавши з гілки ягідку, вона з насолодою її розкусила і з’їла, плямкаючи, — Ням-ням, яка смакота. Ми привезли сто мішків щоб тут продати. Вони в’ялені і тому довго не псуються.

Поклавши гілку на прилавок, біля малого, руда дівчина знов пішла до своєї кози. Паніка трохи вляглася і цікавість, гостра як шило в дупці, примусила всіх, хто було сховався, вилізти зі своїх схованок.

Малий наважився з’їсти ягідку, і зробивши великі очі, оглянув всю гілку того багатства, вибираючи наступну. До нього підскочила ціла зграйка дітлашні, що бажала покуштувати ті небачені солодощі.

— Володарко! — заволала Еріс, щосили протискаючись до мене крізь натовп, — Володарко! Я домовилась за оренду складів, на торговій площі. За пів ціни!

— Цмо-прати-за-ва-бла! — переконливо сказала вона, бо ягода скуми їй рота склеїла, а в руці вона тримала ще дві. Я лише диву давалась і коли вона встигла?

Я скептично подивилася на неї, не розуміючи що вона там мурмоче, з набитим ротом, радісно обіймаючи мою ногу солодкими рученятами. Еріс, ту ягоду насилу прожувала, проковтнула, і повторила: — Я кажу, що це можна продати аж по два срібла, за гілку!

Еріс, якимись там відьмами-чаклунками, в дитинстві, не лякали! Тож вона радо засунула писок в торбу до Зінари, і голосно запропонувала їй п’ять срібних за п’ять гілок.

Від такого нахабства Зінара аж рота відкрила:
— Ти ж казала що можна продати за два срібні, а даєш один!

— Де продати за два, то знаю тільки я! — проспівала Еріс, пихато задираючи носа.

— Ти легко знайдеш де продати за одну! Тож за три срібла з мішка, покажу, де саме куплять гілку скуми за два. — запропонувала свої послуги Еріс.

Вона вже  хутко сховала своїх п’ять срібних, та й протягла долоньку за срібними Зінари.

Натовп зареготав. Зінара фиркнула: — А якщо тобі дупцю набити і дізнатися де?

— Володарко Мара! — заверещала Еріс, не злякавшись а ні на мить, — Вашу дорогоцінну рабиню злі найманки вбивають! Майно бідної володарки псують!

— Циц! — зашикала Зінара на хитрожопу Еріс, затикаючи їй рота руками, та раптом засмикала рукою, в пальці якої, Еріс зубами вчепилася.

Я підійшла і суворо на обох подивилася.

Зінара, вдаючи що нічого не робила, подивилась кудись в небо, насвистуючи. Але Еріс, що так і не випустила з зубів її пальці, рикала як зле цуценя. Натовп на мить завмер.

Чаклунка не схопилась за ножі. Навіть не ляснула малу по потилиці. А от подруги Зінари, щиро реготали, тримаючись за животи, ледь не валячись з своїх кіз. Я теж посміхнулась, та відчепила того малого кліща від Зінари.

Еріс сховалась за мене, але нахабно вистромила з-за мене руку, до засоромленої Зінари, вимагаючи своє. Натовп аж порвало реготом.

Торгівля, з запальними приказками Еріс, та збентеженим мурмотінням Зінари, кінчився тим, що мала отримала свій мішок повний скуми, замість грошей. Ляснувши долонями з Зінарою вона видала:
— Дивись куди несу я! Тільки мовчи, доки я не продала!

Дебела торговка дала потиличника своєму підлітку: — Дивись і вчись йолопе!

— Мамо! Ця Еріс сама відьма, що з ялинки мішок груш натрусить, навіть взимку — бідкався підліток, ображено потилицю чухаючи.

Я осудливо на неї подивилася, проте жіночка хутко вклонилася.

— Засновниця, ця Еріс мала, кожен день на вас тут чекала! Тож кожен караван, що сюдою в'їхав, так чи інакше, на гроші обтрусила.

Від цих слів дородної, натовп знов зайшовся реготом, вочевидь пригадуючи як то було.

“Ось звідки в неї той мішок срібла!” — здогадалась я, з подивом дивлячись на Еріс.

Само Світло наслало на мою шию цю онуку Мідаса, що здібна все лайно з конюшні Авгія так хутко продати, що і Гераклу не буде чого прибирати.

Але не тільки: натовп приязно прийняв чаклунок, що повільно розповзлися по торгових рядах та крамницях площі, злізши нарешті зі своїх кіз, та жваво торгуючись за всілякий, небачений в їх горах, мотлох.

— Я розумію, що рабство ти не визнаєш Маро, — витяг мене з трансу Кошенятко, що весь цей час, мовчки, як на якесь диво дивне, витріщався на Еріс. — Але ж Біліс, відвалить тобі за цю малу мішок золота, ще й нарече її власною дочкою.