Караван

Дивитися як Еріс об'їжджає віслюка, була та ще пригода. Гельмут їхав поруч, весь час показуючи її віслюкові то кулачину то батога. Капосна тварюка одним оком косила на Гельмута, і тільки но той послабив пильність, віслюк Еріс знов потягнувся вкусити кобилу Гільди за круп.

— А Лорд Марек з нами не поїхав, бо в фортеці без нього все піде шкереберть? — побачивши маневр віслюка, Еріс вхопила його за вухо й ляснула долонею по голові.

Сьогодні вперше за довгі місяці всі ми бачимо сліпуче справжнє сонце, а не його бліду копію крізь хмари крижаного пилу. Воно гріє обличчя, і ця проста радість здається всім розкішшю.

— Так шановна панно Еріс, — відізвався Гельмут, хоча Еріс зверталася вочевидь до Гільди, ака пильно роздивлялась на всі боки не знімаючи руки з рукояті меча.

— Бе! — показала язика Гельмуту Еріс, назад скрутившись так, що ледь не впала з віслюка і втрималася лише вхопивши того за вуха, — Я ліпше в віслюка спитаю поради, ніж в тебе!

— Так, як і каже пані, ми вибрали вам найрозумнішого віслюка, — спокійно відповів Гельмут, — Він точно просвітить пані, кожен раз як чарівна пані чогось не розуміє.

Вершники каравану зареготали мов коні, а коні пирскнули. Тут Гельмут її зробив. Оце їх  змагання нас розважає весь шлях від форту тунелем і в долині Ліндо. Ми перші торили тут шлях.

Тож розбійників тут навряд чи можна чекати, але один раз леопард вже кинувся з кущів, налякавши наших коней, та примусив збитися в ревучу купу важко нав’ючених віслюків.

Охороні то додало пильності. Ми веземо не лише золото та срібло. Ми веземо надію. Надію на те, що форт переживе зиму. Надію на те, що ми знайдемо найманців, які встануть на його стінах весною.

Я дала завдання Нані складати топологічну карту місцевості, плануючи прокладення дороги для важких возів. Звісно зараз і простої кінної тропи достатньо. 

Крутий схил: Гельмут і шахтарі йдуть ведучи віслюків перехопивши повід під саму морду. Кожен злиток — це їхній піт і кров. Всі без зайвих слів розуміють вагу цієї місії.

Вдень я зображала величну Засновницю, їдучи верхи попереду каравану. Вночі сама бігала як прудка тварюка, розвідуючи шлях на день вперед і розлякуючи хижаків. Тож поки Нана будує мапи, в моїй голові панує пекло. Ми їдемо до Мелісси.

Зараз саме Мелісса доглядає за батьком Марека, сьомий місяць вона носить під серцем дитину Марека. Моє серце стискається від цього знання. Не від ревнощів... а від усвідомлення неймовірної складної павутини, в яку ми влізли.

Вона вагітна, вразлива, але водночас — один з найвпливовіших людей у долині. Від нашої зустрічі залежатиме все. А ще ці дві малі дівчинки, «майбутні наложниці» Марека.

Як він сам їх називає? «Політичні заручниці в спідницях». Не старші за Еріс, але з іншого краю соціальної прірви. Вони теж раби, просто кайдани більш елегантні та витончеі.

Марек залишився там, у холодній кам'яній грудi фортеці. Він не може її кинути. Він — її серце. А ми — кров, що спрямована по життєво важливі артерії, аби отримати те, що потрібно для життя всього організму.

Коли я обертаюся й бачу в промені сонця сріблястий відблиск льоду на вході до нашого тунелю, я розумію — ми вже зробили диво, подолавши цей шлях. Бо за нашими спинами — не просто форт. Там — наш дім. Там б'ється серце нашої зграї.