Еріс дає жару

— Я прийшов сюди на цицки дивитися, а не на цю, писклю малу! — п’яно ляснув кухлем по столу перед корчмарем, хлоп, що бажав продовження банкету.

— Образити співачку, може кожен, — розважливо відповів хлопцю корчмар, очима вказуючи на Гільду, що вже почала вставати з-за столу — без пляшки в дупі, мало хто втече.

Ноги збоченця хутко винесли його з корчми у сніжну заметіль за дверима, де з кучугур вже стирчали чиїсь ноги. Гільда поважно сіла, і продовжила спостерігати як Еріс дріботить на столі, виспівуючи такі віршики, від яких і старі шахтарі пирскали, ляскаючи себе долонями по сивих бровах.

Я все ще мала надію, що мала не розуміє сутності всіх тих лютих збочень, про які, так запально співала, в такт босоніж по столі гупаючи. Але ж я і сама час від часу реготала закриваючи собі писок долоньками! Ото і є той “іспанський сором”?

Марек, зваблений моєю палаючою мармизою, радо вщипнув мене за дупцю. Від чого я ледь не підскочила. Та знов притисла його долоню до свої ноги. Ну ти в мене сьогодні отримаєш, якщо звісно зможеш на ногах до катівні дойти.

А чорт з ним! Не зможе, так сама донесу — вся фортеця святкувала успіх експедиції. Не весело було хіба що Лорду Мареку, бо тягар відповідальності за всіх людей цього форту важко впав на його плечі.

Хоробрий і добрий, він вже підставляв своє тіло під ножа захищаючи мене від натовпу. Він віддавав всі свої статки, щоб придбати їжу для Селища Проклятих. Ще до того як дізнався що він не просто малий бастард-безхатько. Ще до того, як батько визнав його.

— Мудра моя Кицюня, Лицарі Світла коштують чималих грошей. — Марек лише сумно посміхнувся на моє питання, сидячи над кіпами паперів та рахунків. З нашими статками та видатками ми можемо прогодувати зо два десятки, а то ні про що, в наших умовах.

— Зброя, фураж, коні, найманці, нам треба до весни найняти принаймні триста бійців. І це не вирішить проблеми, це лише для захисту фортеці. Робітники для ремонту стіни. Ми не можемо втратити цей форпост, бо він дає чи не половину прибутків сім’ї Ліндо.

Та перша розмова за справи форту, довго не йшла в мене з голови — я і так, і сяк мучила Нану розрахунками різних стратегій, виходу не було. Каравани з рудою що йшли через перевали, коштували стільки, що ледь окупали саму руду.

Але цей шлях, прямий шлях під землею міг змінити все, або ж не змінити, якщо безнадійно завалений десь посеред гори. Але в безупинному занепаді форту і шахт, це був шанс що давав надію на майбутнє.

— Ох не мала я нічого, видана за алкаша! Чоловіка п'яну дупу, за два срібних продала! — запально проспівала Еріс, викликавши ціле море п’яного реготу.

— Продавала так два роки, поки той не протрезвів, а на виручені кошти, я придбала магазин!...

Я знов реготала з усіма, закриваючи писок долонями. Подивилася на Марека, що слухав Еріс з задумливою посмішкою. Потім на Гільду, що вже підспівувала малій. На регочучих шахтарів.

Вони всі святкували сьогоднішній успіх, не підозрюючи, що найбільша знахідка лежить у моїй голові. Завтра я поведу їх до тунелю. А сьогодні... сьогодні я просто притиснулася до Марека, дозволяючи собі на одну ніч повірити, що наше майбутнє може бути світлим.